"Ой рученьки мої золоті" (К.Білокур - 115)

   

      "Квіти України - зіроньки любові -

       В долі Катерини і гіркі, й медові.

      Землю України, землю Батьківщини

      Прославляють квіти серця Катерини".

                                                                                Зоя Ружин

  У великому і світлому сузір'ї діячів культури українського народу пломеніють незгасним вогнем кілька яскравих зірок. У різні часи спалахували вони на рідному небосхилі, щоб світлом свого таланту, своєї духовності осяяти шану до рідної землі.

  Так виписувала на своїх полотнах диво-чари української землі Катерина Білокур. Творчий доробок самобутньої і незрівнянної чарівниці-самоучки - то справді унікальне явище національного мистецтва.

   Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року у мальовничому селі Богданівці Пирятинського повіту на Полтавщині (нині - Яготинський район Київської області) в сім'ї селянина-бідняка. Потяг до малювання виник в Катерини ще в дитинстві, у вільні хвилини вона брала вуглинку з печі чи сажу і малювала на шматочках полотна квіти. Малювання стало сенсом її життя. Аби його опанувати, спробувала в 1920-х роках вступити до Миргородського художньо-керамічного училища, до театрального технікуму в Києві. Але її не приняли - не було атестата про середню освіту. Отож мусила уму-розуму доходити самотужки. 

  Під кінець 1920 - на початку 1930-х років у хаті Катерини Білокур було більше як десять художніх полотен, і з-поміж них - "Берізка", "Квіти за тином", які так вразили всесвітньовідомого майстра пензля Пабла Пікассо на колективній виставці українського мистецтва "ЮНЕСКО - 1957" у Парижі. На свої дивовижні полотна вона наносила калину, троянди, мальви, жоржини, півонії, нагідки, ромашки, чорнобривці, квасолю, конвалії, а заодно колосся жита, пшениці, ячменю, голівки соняшників, буряки, помідори, огірки, моркву, кавуни - дари землі рідної.

  Лише на сороковому році життя, після влаштування першої персональної виставки в Полтаві, про Катерину Білокур заговорили як про самобутню мистецьку особистість, а по війні прийшли до неї офіційні нагороди й почесне звання народної художниці України.
 Диво-картини Катерини Білокур експонуються в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві, у Яготинській картинній галереї. Перед входом до неї встановлено пам'ятник художниці роботи земляка-скульптора Володимира Ганзенка.

 У селі Богданівці, "столиці" Катерини Білокур, відкрито садибу-музей її імені. Біля хати - пам'ятник, споруджений небожем-скульптором Іваном Білокуром, майстром пензля.

  Від 1989 року започаткована і щороку присуджується премія імені Катерини Білокур.  Найсуворіший суддя - час - довів, що в "святому малярстві" (саме так називала його Катерина Василівна) художниця піднялася в незвідані висоти й царює в національному та світовому мистецтві як єдина і неповторна.   

   Для шанувальників таланту самобутньої художниці буде цікаво прочитати (або перечитати) книжку Катерини Білокур "Я буду художником!.." - це документальна оповідь у листах художниці, розвідках Миколи Кагарлицького.