WE ARE TOGETHER

"Немає слів, нема пісень, Щоб нам славити Вас, герої, Що у важкий, кривавий день В зневірі не зложили зброї. Ви сміло виступили в бій, Хоч ворог йшов страшний, суворий, В душі не було молодій Перед сильнішим злом покори!" Леся Храплива        Минає сто років від трагічної сторінки боротьби за українську державність - бою під Крутами. Київські гімназисти та студенти піднялися на захист Української Народної Республіки. Майже всі вони полягли в бою.   Самовідданий подвиг героїв Крут тривалий час замовчувався.     Сьогодні ж ми віддаємо належну шану тим подіям. Діти мали нагоду прийняти участь в історичному репортажі "Мужність приречена на безсмертя".

"Нерівність сил у чистім полі,  Розтанув сніг від теплих гільз.  Усе до купи: люди, коні,  Тачанки і соломи віз.  Студентські пальта і шинелі  На полі битви біля Крут.  У рай для душ відкриті двері,  тризуб і стяг упали з рук.  Прийшли під Крути тільки триста,  Спартанський дух, немов воскрес.  Упали, як у осінь листя,  Тілами вкрили сніг увесь.  Сусід північний - брат чи ворог?  Втоптав у сніг усі стяги,  А вітер ніс на Київ порох  І дим неволі навкруги…" Олексій Тичко     Сьогодні їх називають Перші Кіборги. Рівно сто років тому в они виявилися більш свідомими більшості своїх ровесників, навіть мудрішими за деяких державних мужів того часу. І заплатили дорогою ціною – власними життями.  Вони загинули за те, щоб жила Україна...  1918 рік – найтрагічніший рік у історії боротьби за незалежність нашої країни на початку XX століття. Взявши владу у свої руки у Петербурзі та Москві, більшовицький уряд не виз

У минулі часи цю країну називали Тевтонією – за назвою племені тевтонів, що в 2 столітті до нашої ери населяли північ країни, а потім перемістилися на південь і в 102 до нашої ери були знищені римлянами. Місцеві жителі називають свою країну Дойчланд. Майже всі інші народи іменують її по-своєму, наприклад, іспанці та французи – Алеманією, а англомовні народи і більшість слов’янських -  Німеччиною.  Існує стереотипна думка, що Німеччина - це країна порядку і педантизму. А німці вважаються стриманою в емоціях нацією і  видаються неприступними.  Перше, що кидається в очі - це їх незмінне «bitte» з незмінною посмішкою.  Але це чисто зовнішня сторона. Насправді, за зовнішнім фасадом ховається нація, що роздирається сумнівами відносно свого минулого і сьогодення.  Познайомившись з німцями ближче, ви можете змінити своє  відношення до них.  Хороший характер - ось відмінна риса німців. Діловитість і чесність - ці якості притаманні жителям Німеччини.  Німець не возносить себе в неб

   Донець Михайло Іванович — корифей українського національного оперного театру,  та­лановитий режисер та музично-громадський діяч першої половини XX cm. Його називали митцем шаляпінського спрямування. Співав у Київському та Харківсь­кому театрах опери та балету.  Народний артист України (1928).    Михайло Донець народився  23 січня 1883 року   в Києві у бідній родині. З дев’яти років співав у дитячому хорі Київської опери (вистави «Про­рок», «Вертер», «Пікова дама», «Кармен»). Коли йому випо­внилося 12 років, померла мати, а через рік — батько. З цього часу він змушений був сам заробляти на прожиття. З 1896 року став вихованцем Київської військово-фельдшерської школи, продовжував співати в церковному хорі, диригував хором, грав у шкільних виставах.    У 1899—1903 роках М. Донець служить у війську медичним фельд­шером. У той же час нелегально вчиться у Київській музично-драма­тичній школі М. Лесневич-Носової під керівництвом М. Соловцова, а згодом — у музичній школі М. Тутко

        22 січня виповнюється 100 років з дня прийняття IV Універсалу Української Центральної Ради. Всього УЦР видала чотирі Універсали. Саме IV Універсал проголошував самостійність і незалежність Української Народної Республіки як вільної суверенної держави українського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування з сусідніми народами.      Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.   До 100-річчя відзначення IV Універсалу Української Центр

     Ідея соборності, ідея єдності батьківських земель, ідея незалежності і суверенітету бере свій початок ще від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві. Втіленням її у життя впродовж сторіч опікувались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. Ідеї соборності, власної державності надихали кращих синів українства: М.Драгоманова, І.Франка, Ю.Бачинського, М.Міхновського, М.Грушевського, В.Винниченка, Д.Антоновича, Б.Грінченка, М.Коцюбинського, С.Єфремова. «Нині, - писав М.Міхновський, - увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ».    Вперше за кілька століть ідеал соборності держави  став реально втілюватись у життя в 1917-1920 роках. Як відомо, на час початку Української революції на політичній карті світу не існувало територіально-політичного чи то навіть терит

   Олександр Олексійович Шалімов народився 20 січня 1918 року у селі Введенка Липецької області (Росія). Але, рятуючись від голоду, сім’я вимушена була переїхати на Кубань - батьківщину матері. Усій родині Шалімових довелося йти у найми.    У молодості Олександр хотів стати математиком, фізиком, інженером. Хлопчик з багатодітної родини наймитів хіба що міг тільки мріяти про вступ до фізико-математичного вузу у Ленінграді. Але грошей не було навіть на дорогу.   Після закінчення робітфаку (1936), Олександр  вступає до Кубанського медичного інституту. Останній іспит в інституті був складений юнаком у перший день Другої світової війни.    Взагалі, Олександру Олексійовичу життя постійно підкидало такі екстремальні ситуації. Але все своє життя він присвятив ідеї, яку сформулював ще у далекій Маньчжурії, куди Шалімова направили щойно після випускних іспитів: “Пацієнта треба рятувати до останнього".    Цікаво, що після війни майбутній академік, наукову школу якого цінують ус

       Дитячі малюнки завжди викликають захоплення. В них багато фантазії, винахідливості та непередбачуваності. Коли малюють навколишній світ юні художники, вони намагаються його краще пізнати та зрозуміти.     Неабиякі художні здібності продемонстрував відвідувач нашої бібліотеки Третяков Кирило. Він розповів, що вже декілька років займається малюванням в Київський школі мистецтв №1 Солом'янського району. Любить малювати тварин та природу. За допомогою  своїх робіт, Кирило може виразити свій настрій або почуття. Для початку роботи обов'язково потрібне творче натхнення, папір та палітра фарб. Творчі роботи його, справді, вражають.

    Віктор Геннадіойвич Киркевич. Це ім'я знайоме не лише багатьом киянам, а й за кордоном. Це - письменник, києвознавець, екскурсовод  з багаторічним стажем, історик, бібліофіл, колекціонер, заслужений діяч культури України. Саме ця багатогранна людина завітала до нас на  творчу зустріч з шанувальниками історії Києва. Віктор Геннадійович жваво та цікаво розповів про деякі сторінки історії рідного міста, познайомив присутніх зі своїми книжками.                                 Він є автором більш 20 книжок про Київ, пише простою, зрозумілою мовою. Всім, хто хотів мати у своєї бібліотеці надзвичайно цікаві книжки києвознавця, Віктор Киркевич зовсім по-різному їх підписував - іронично і весело.             

  Хоч малосніжна, та весела, адже багата святами зима. Зимові свята чекають з нетерпінням і дорослі, і малі, бо вони тішать своїм затишком, спокоєм та надіями на краще.    Із смачною кутею асоціюється Свят Вечір (6 січня).  Н айбільше таїнство християнської віри - народження Божого Сина (7 січня). Різдв'яні звичаї і сьогодні містять ряд елементів, які мали закликати добрий урожай у новому році, добробут, щастя і здоров'я господарям і членам родин.       Напередодні церковного Нового року (13 січня) святкують Щедрий вечір. Смакують щедрою кутею та весело щедрують, бажаючи здоров'я благополуччя та достатку.    А на Василя (14 січня), як тільки розвидніється - йдуть посівати: "На щастя, на здоров'я та на Новий рік".  Завершальним святом різдв'яно-новорічного циклу є Водохреща, Йордань - 19 січня. Панацеєю від багатьох хвороб вважали воду посвячену в цей день. Нею освячували будівлі, тварин, а смілисці самі купалися в ополонках.    Захоплен