WE ARE TOGETHER

    "Дай теплоти, що розширює груди, Чистить чуття і відновлює кров, Що до безграничную будить Чисту любов!"                                                                                       І.Франко         Іван Франко - письменник, учений, громадський діяч. Франко-новатор збагатив поезію, прозу і драматургію новими жанрами, ідеями, проблемами, художніми засобами. Велику цінність становлять його перекладацька і наукова робота, видавнича діяльність.            Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 році в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині. У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію і відразу вступив на філософське відділення Львівського університету. Ще в гімназії почав писати вірші. Молодому поетові довелося долати значні мовні труднощі через те, що в Галичині не була вироблена літературна мова.     У 1876 році Іван Франко видав свою першу збірку віршів "Балади і розкази". Протягом десяти років після виходу цієї збірки Франко

                                                     "Безцінний дар нам посланий від Бога, Що саме ми і наше покоління - Поважні, літні, юні - мали змогу Стать очевидцями за волю, провидіння... Я благаю в Бога: всім жити в любові З вірою, надією у справі і слові. За мир і достаток, злагоду щоднини - Я молюсь за тебе, Ненько - Україно!"                                                                                                                              (В. Носенко)                                                                                                 24 серпня 2016 року ми відзначає 25-ту річницю незалежності України.      Україно! Усе святе зібралося для кожного з нас у цьому слові. Це найдорожча земля з багатою історією, яка просякла запахом пороху, запахом безкраїх ланів, запахом незалежності і волі - волі, яку наш народ виборює і до сьогодні.             До свята у нас відбувся концерт за участю юних музикантів під ке

"Із висоти просторів небокраю  На полотно спустились небеса.  Он голубінь на прапор виливає  Сивий Дніпро - України краса!  Пшениця щедро вабить в позолоті,  Хай нивами - пишається земля.  За сяйво сонця й колоски налиті  Землиця-Мати всіх благословля.  Щоб неба синь і ниви золотії  Навіки - вічні в пару обнялись.  Хай в щедростях Вкраїна багатіє,  Хай мир несеться в обшир, чисту вись!  З народження цінуймо - і до тризни  Свій рідний край, любімо - до загину!  Схиляймось перед прапором Вітчизни!  Боготворімо Неньку-Україну!"

  Баранович Лазар (світське ім'я Лука) - один із перших українських духовних подвижників, який поєднував у своїй філософії науку і релігію, найпомітніша постать у релігійному, суспільно-політичному, культурно-освітницькому та літературному житті України другої половини ХVIIстоліття. Професор і ректор Києво-Могилянської колегії, єпископ, архієпископ Чернігівський. Перші документальні згадки про життя Лазаря Барановича пов'язані з Києво-Могилянською академією.  У 1640-х роках, за часів ректорства Інокентія Гізеля, він викладає в молодших і старших класах. Сам Баранович початкову освіту здобув у школі Києво-Братського Богоявленського монастиря. Далі він продовжив навчання у Польщі - у Віленській та Каліській академіях. Із 1650 року Баранович обіймає посади ректора Києво-Могилянської колегії та ігумена Братського монастиря. Він відзначився турботами про поліпшення економічного стану найбільшого під ту пору в Україні навчального закладу.     1657 рік стає переломним у житті пись

     Войнаровський Андрій - дипломат, державний і політичний діяч, небіж гетьмана Івана Мазепи і його довірена особа.       Андрій Войнаровський народився у місті Володимир-на-Волині, освіту здобув у Києві та Дрездені. Він жив при дворі саксонського курфюрста Августа ІІ Фрідріха, де навчився вишуканим придворним манерам.     Андрій Войнаровський був завжди втаємниченим у політичні плани Івана Мазепи, виконував таємні доручення гетьмана. Він обіймав посаду гетьманського представника при похідній канцелярії царя Петра І і в листопаді 1708 року повідомив гетьмана про початок наступу російських військ на Україну. Після поразки в Полтавській битві супроводжував шведського короля Карла ХІІ до Туреччини.      Після смерті Івана Мазепи Андрій Войнаровський разом з Пилипом Орликом і Дмитром Горленком претендував на гетьманську булаву. Він виконував важливі дипломатичні місії.   Занепокоєний бурхливою дипломатичною діяльністю Андрія Войнаровського, Петро І наказав схопити і ув'язнит