WE ARE TOGETHER

  Брондуков Борислав Миколайович - український кіноактор, народний артист України, лауреат Державної премії України ім. О.Довженка.     Він народився 1 березня 1938 року в селі Дубова Київської області.    В дитинстві був кволою і хворобливою дитиною. Напевно, тому мама і бабуся нарекли його Болеславом. Ім'я стало пророчим: на долю Борислава Миколайовича випала велика частка і болю, і слави. Однак в радянських реєстраційних книгах такого імені не значилося, і в метриці немовля записали Броніславом.    Початкову освіту Броніслав отримував вдома та в церковно-приходській школі при римо-католицькому костелі. Потім була загальноосвітня школа.      Професійним актором Брондуков ставати не збирався. Закінчивши в 1960 році Київський будівельний технікум, працював спочатку виконробом на будівництві, потім на заводі "Арсенал" і при цьому грав в заводському народному театрі. Там і спіткало його покликання. На одному з виступів заводської самодіяльності молодого а

       Перед школярами  наприкінці навчання постає дуже важливе питання, майже гамлетівське  "Бути чи не бути?", - чи обов'язково отримувати освіту? В наш час іноді здається, що можна і без неї непогано влаштуватися. Але на отриманні вищої освіти, або  закінчення  коледжу, або училища наполягають батьки. Проте, деякі випускники вже точно знають, чого вони хочуть, і ціленаправлено йдуть до своєї мети.  Саме вони і стають студентами. Саме вони намагаються не просто навчатися і насолоджуватися студентським життям. Ці молоді люди готуються до майбутньої кар'єри.   Є чудові приклади людської працьовитості та наполегливості. Однак, якщо ми хочемо бути чесними, треба визнати, що далеко не всі здатні (чи мають мотивацію) розвиватися в тому ж темпі і чітко зазначеному напрямку, що і подібні люди.  Доводиться визнати, що освіта є невід'ємною складовою успішної кар'єри.  Саме про це йшлося пд час інформаційной години "Через освіту до власної справи".

      Без здоров'я не можна зробити життя повноцінним і щасливим. Тому важливим завданням кожної сім'ї є виховання здорового підростаючого покоління. Прогулянка або пробіжка на стадіоні або в парку, активний відпочинок на природі, спільні ігри - найкращі варіанти для сімейного дозвілля. Емоційний заряд, отриманий від спільних занять спортом, витрачається завжди позитивно.    Рух - це життя. Рух покращує наше самопочуття і загальну активність. Необхідність фізичних вправ - усім відома істина.     Як виховувалися майбутні спортсмени, які фізичні та психологічні труднощі їм доводилося долати в боротьбі за перемогу, як кожному з нас розвинути в собі такі ж якості, про це йшлося  під час спортивної години "Бути здоровим - це круто" .

        Шкварка, цибуля, файно, пава. Такі милі та рідні кожному українцю слова.  Рідні слова, в українському корінні яких ми раніше навіть не сумнівались. Але в українській мові існує дуже багато слів, які виявляються словами німецького походження (германізми) - с малець (Smalz), кошт (Kosten), олія (Öl), цукор (Zucker), фарба (Farbe), пензель (Pinsel), друкарня (Drukerei), мушля (Muschel), папір (Papier), тесля (Tischler), струм (Strom).      Чому ж так трапилося? Чому в німецькій мові так багато «наших» слів? Чи правильніше сказати, чому в українській мові так багато німецьких слів? Все дуже просто. Для  початку, потрібно заглянути в історію.    Мовознавці університету німецького міста Олденбург у 2013 році працювали над проектом “Слова, що подорожують”. Вони досліджували шлях німецьких слів в польській та східнослов’янських мовах. Оскільки українці  на зламі 14-15 століть  мали тісний контакт із Західною Європою, то й більшість німецьких слів прийшло до нас через польську

А сотню вже зустріли небеса... Летіли легко, хоч Майдан ридав… І з кров´ю перемішана сльоза…. А батько сина ще не відпускав... Людмила Максимлюк   2014 рік... Обпалений вогнем, незламний і гордий Майдан! Ніхто і ніщо не зміг поставити його на коліна. А сотня Героїв навіки піднеслася в небеса, щоб звідти оберігати свою священну землю ... В тій духовній шерензі - художник, фермер, студент, історик, лікар ...   Герої «Небесної сотні» пішли у вічність. Але людина живе стільки, скільки про неї пам’ятають. Ті, хто віддав свої життя на Майдані за право українців жити у вільній демократичній державі, житимуть вічно. Українці пам’ятатимуть про них завжди.       Слава Україні! Героям слава!  

   Гулак-Артемовський Семен Степанович — яскравий представник української компо­зиторської школи, у творчості якого завершився процес становлення української музики кінця XVIII — початку XIX cmоліття. Відомий оперний співак, представник славної когорти вокальної школи, блискучий актор і виконавець українських народних пісень. Автор лірико-комічної опери «Запорожець за Дунаєм» — неперевершеного зразка.    Н ародився Семен Гулак-Артемовський у м. Городище (те­пер Черкаська обл.), походив із старовинного козацького роду, родоначальником якого був Іван Гулак — генераль­ний обозний гетьмана Дорошенка. Дядько композитора — П. Гу­лак-Артемовський, відомий український поет і байкар. Навчався Семен у Києві — в духовному училищі (1824—1830) та семінарії (1835—1838), мав чудовий дискант, співав у Софійському митропо­личому хорі, був солістом (баритон) хору Михайлівського монас­тиря. Зачарований красою голосу співака, М. Глинка запросив його до Придворної співацької капели.   У 1837 році м

      Театр "КомуЗа" представляє прем'єру п'єси "Одного разу в казковому королівстві - 2" .     Чим цього разу здивував цей творчий колектив глядачів? Якщо ви бажаєте мати дружню гарну сім'ю , звертайтесь до пані Чарівниці. У попередній "серії" вона вже видала заміж свою хрещену дочку Попелюшку аж за Принця! А тепер улаштовує долю племінниці Красної Дівчини. Коли за діло береться ця надзвичайна жінка, щастя - гарантоване!  Вистава навчає: Не забувайте! Без кохання не буде щасливої родини!     Головна удача , як попередніх, так і цієї, вистави - актори! Всі без винятку - чудові! Але без надзвичайно талановитого автора п'єси і режисера театру Олени Муравйової  ця вистава не набула б такого ефекту. Костюми, створені за ескізами художника театру Алонати, безсумнівно кожного разу дивують усіх присутніх. Так було й цього разу.      Вітання і квіти завершили цю прекрасну подію.         Вітаємо колектив театру з прем'єрою! Баж

  І знову лютий... Але про який холод йдеться, коли обличчя усміхнене, комірці прикрашають сердечка-символи, а в поштовій скриньці ви знаходите довгоочікуване й таке коротке зізнання у коханні! 14 лютого закохані всього світу святкують День Святого Валентина. Цього дня розкривають одне одному свої почуття, дарують подарунки, готують сюрпризи. У передсвяткові дні ви можете не вагаючись, сміливо освідчуватися в коханні.     За повір’ям, у ніч на 14 лютого Святий Валентин сходить на землю і дослухається до розбитих сердець.     Ми підготували для користувачів виставку-інсталяцію "Під знаком Купідона". Сподіваємось, що вона надихне них на створення справжніх любовних поетичних привітань. Адже найкраще про кохання говорять поети.

        В бібліотеці відбулися краєзнавчі студії" Київ явився градом великим..." Перша зустріч була присвячена історії  виникнення Києва. Незважаючи на те, що багато хто знайомий з історією рідного міста, всім було цікаво дізнатися щось нове і невідоме. Відвідувачі також познайомилися з книжковою експозицією "Рандеву з улюбленим містом" .

  Сьогодні в бібліотеці весело та гамірно. Діти прийшли на книжкову продльонку "Освіта без уроків" .    Ні для кого не секрет, що простіше засвоюється інформація під час гри. Тож гра "Реклама книги" пройшла на ура. Команди одна одній рекламували свої прочитані книги. Смакували найефективніші епізоди, сміялися з кумедних сюжетів, раділи за успіх головних героїв і мріяли про український Голлівуд.    Час промайнув непомітно, тож з нетерпінням чекатимемо на нові зустрічі.