День Соборності України

22 січня 1919-го на Софійському майдані в Києві відбулося проголошення Акту Злуки Західно-Української Народної Республіки та Української Народної Республіки в єдину соборну Українську державу. Ця непересічна подія і сьогодні має вказувати шлях усім нам назустріч один одному, щоби спільними зусиллями будувати СОБОРНУ, ВІЛЬНУ, СИЛЬНУ УКРАЇНУ.

Ідея соборності, ідея єдності батьківських земель, ідея незалежності і суверенітету бере свій початок ще від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві. Втіленням її у життя впродовж сторіч опікувались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик.

Ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих українських мислителів XVIII - початку XX ст. Вона гучно лунала зі сторінок «Русалки Дністрової» Руської Трійці і «Книги битія Українського Народу» кирило-мефодіївців, геніально закарбувалась в безсмертній поезії пророка нації Тараса Шевченка. Ідеї соборності, власної державності надихали кращих синів українства: М.Драгоманова, І.Франка, Ю.Бачинського, М.Міхновського, М.Грушевського, В.Винниченка, Д.Антоновича, Б.Грінченка, М.Коцюбинського, С.Єфремова.

Ідеал української соборності держави із заповідних мрій і сподівань провідників українського народу з програмних вимог українських партій вперше за кілька століть став реально втілюватись у життя 1917-1920 рр. Як відомо, на час початку Української національно-демократичної революції на політичній карті світу не існувало територіально-політичного чи то навіть територіально-адміністративного суб’єкта під назвою «Україна». Справу відродження національної соборної держави очолила Українська Центральна Рада. Її діячі, в першу чергу голова Ради М.Грушевський, не зазіхаючи на сусідні території, не заселені українською людністю, на основі ґрунтовних наукових (статистичних, етнографічних) даних чітко окреслили власне українські етноукраїнські землі, що мали увійти до складу майбутньої української держави.

Центральна Рада прагнула документально закріпити розчленовану територію українців. Зокрема, Всеукраїнський військовий з’їзд, що відбувся 20-30 жовтня 1917 році в Києві, ухвалив спеціальну постанову «Про територію Української республіки». III Універсалом Центральної Ради, яким проголошувалось утворення Української Народної Республіки, було визначено її територію, кордони. 6 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила «Закон про новий територіально-адміністративний поділ України», якому, проте, не судилося втілитися в життя.

Історичним результатом революційної доби, стало оформлення поряд з Українською Народною Республікою ще одного демократичного національно-державного утворення - Західно-Української Народної Республіки. Це стало надзвичайно сприятливою обставиною єднання українського народу. Політичні провідники українства не забарилися скористатися з історичного шансу. Незважаючи на досить відмінні риси і господарської інфраструктури, і політичної культури, і стратегічних орієнтирів, і етноконфесійних відносин, і зовнішньополітичних розрахунків та прагнень, керівники УНР і ЗУНР досить оперативно досягли згоди, яка увінчалася проголошенням 22 січня 1919 р. Акту Злуки обох державних утворень в єдине ціле.

В цей день древній Київ набрав святкового вигляду. На Володимирській вулиці перед Софійською площею була споруджена тріумфальна брама, прибрана блакитними і жовтими стрічками та гербами всіх українських земель. І піднесено пролунало над майданом: «Віднині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Віднині народ Український, визволений могутнім поривом своїх сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя українського народу».

За свідченнями архівних матеріалів в той день на Софійському майдані зібралось багато людей з національними прапорами. І, звичайно, урядовці на чолі з головою Ради Міністрів В.Чеховським, делегати Трудового Конгресу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати. Представники всіх церков зібралися в Софійському соборі на Службу Божу.

Вперше за 600 років Акт Злуки став реальним кроком до об’єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні. На жаль, це об’єднання виявилося нетривалим, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснене нове об’єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили у мільйонів українців незагоєні рани.

Але, незважаючи на жахливі жертви і втрати, ці роки увійшли героїчною сторінкою в літопис боротьби українського народу за свою державність і соборність. І не можна й сьогодні не захоплюватись відданістю високій, благородній ідеї тогочасних політиків. А сам Акт Злуки залишається символом споконвічного прагнення українського народу на воз’єднання в єдиній державі.