День в історії: Іларіон Свєнціцький

   Філолог і мистецтвознавець, палеограф і музеєзнавець, книгознавець і фольклорист, автор понад 100 фундаментальних наукових праць, Свєнціцький за своє довге й плідне творче життя зробив помітний внесок у кожну з цих галузей науки.

   Іларіон Свєнціцький народився 7 квітня 1876 року у сім'ї народного вчителя у місті Буську на Львівщині. Від батька, людини допитливого розуму і широкого світогляду, він успаткував жадобу до знань і нахил до дослідницкої праці. Від матері перейняв бурхливу енергію. Від неї ж він уперше почув співанки й пісні народні, що дали поштовх до його пізнішого захоплення народною творчістю.

   Після закінчення гімназії вступає до Львівського університету на математичний факультет. Він цікавиться живою народною мовою і збирає під час вакацій пісні, перекази, вивчає словарний склад галицько-бойківського говору.

   Після закінчення університету Свєнціцький їде продовжувати освіту до Петербурга. Він прослухав курси лекцій видатних професорів, зокрема, з російської філології і палеографії, російської мови і літератури, старогрецького і старохристиянського іконопису, археології, дипломатики, історії Сходу.

   Потім Свєнціцький виїздить до Відня, працює під керівництвом відомого славіста В. Ягича і блискуче витримує іспит зі слов'янської філології у Віденському університеті, здобувши вчене звання доктора філософії.

   Однак, повернувшись на батьківщину, талановитий молодий вчений змушений шукати місця у приватних установах. До 1905 року він працює помічником бібліотекаря публічної бібліотеки Народного Дому. У цей час він пише грунтовну тритомну працю "Опис рукописів Народного Дому", а також мовознавчі дослідження "Бучацьке євангеліє XIII ст.", "Лавришевське євангеліє XIV ст.", "Бойківський говір с. Бітля", "Мова галицько-волинського літопису" та ряд інших.

    Захоплення старовинними рукописами та першодруками надихнуло вченого на ідею створення музею. В 1905 році він засновує у Львові Національний музей (нині Музей українського народного мистецтва). І відтоді протягом майже півстоліття Свєнціцький віддавав музейній справі найбільше сил і знань.

   Своєю закоханістю в українську культуру й мову, тим неоціненним внеском, який він зробив для розвитку наукової думки, збираючи, зберігаючи й досліджуючи пам'ятки старовини і витвори народного мистецтва, він мав багато спільного з Д. Яворницьким.

   Вивчаючи зібрані книжкові фонди, вчений пише виняткової цінності описи рукописних пам'яток. Одна за одною виходять його фундаментальні мовознавчі та мистецькознавчі дослідження.

   Його наукові інтереси не обмежуються вивченням культури лише української.

   Він подорожує Сербією і Болгарією, зібравши багатий матеріал для подальших філологічних і літературознавчих досліджень.

   Повернувшись з мандрів, Свєнціцький стає доцентом Львівського університету, читає курси слов'янознавства та шевченкознавства. Проте викладати довелося недовго: у 1915 році він був вивезений зі Львова до Києва разом з іншими заложниками при відступі царської армії з Галичини під час першої світової війни. Тут вчений дістає можливість викладати в Київському університеті історію української мови, провадить лінгвістичні дослідження, веде підготовчі університетські курси для робітників.

   У 1920 році Свєнціцький повертається до Галичини, що на той час опинилася під Польщею. Всі українські кафедри були скасовані, і вчений починає читати у так званому українському таємному унівеситеті аж до його закриття.

   По закінченні війни у вченого з'являється ідея створення у Львові скансена - музею під відкритим небом. Цей задум було втілено вже після смерті вченого. Згодом аналогічні музеї виникли в інших містах України.

   Очоливши Львівське відділення Інституту мовознавства імені О. Потебні, а згодом - відділ мовознавства Інституту суспільних наук, Свєнціцький багато уваги приділяв розвитку мовознавчих досліджень у західних областях України, провадив активну громадську роботу.

   Творче горіння і великий талант Свєнціцький присвятив служінню рідному народові, збереженню і примноженню рідної культури.

   Помер  Іларіон Свєнціцький 18 вересня 1956 року і похований на Личаківському кла­довищі у Львові.