"Славетні імена: Володимир Великий"

   Володимир Святославич (Великий) - київський князь, один із найвидатніших державних діячів України-Русі. Впровадив християнство як державну релігію. Об'єднав і зміцнив Київську Русь, надав їй сталих державно-організаційних форм, забезпечив провідну роль у Східній Європі.

   Володимир - син князя Святослава Ігоровича, онук великої київської княгині Ольги. З 969 року князював у Новгороді Великому. Після загибелі в міжусобних зіткненнях братів Ярополка і Олега посів у 980 році київський княжий стіл. Політика Володимира як великого князя київського була спрямована на централізацію держави, об'єднання розрізнених східнослов'янських племен. Посадивши своїх синів у різних землях, він започаткував династичне управління. У роки його князювання в цілому завершилося формування Давньоруської держави. Він провів адміністративну реформу, удосконалив законодавство, запровадив "Закон Земляний".

    Водночас Володимир усвідомлював  роз'єднаність всередині самої держави, етнографічне і культурне тло якої складають десятки чи навіть сотні племен і релігій. Він вишукує засади для їх політичного й ідеологічного єднання. Не без впливу християнської общини, що виникла у Києві ще за часів Аскольда, та бабусі-християнки - княгині Ольги Володимир прийняв хрещення й одружився на сестрі візантійського імператора Анні. У 988 році він запровадив християнство як державну релігію, що відкрило перед Руссю широкі перспективи економічних і культурних зв'язків як з Візантією, так і з країнами Європи. Він поклав початок новій західній орієнтації України-Русі. Жваві дипломатичні відносини на рівні обміну посольствами Володимир мав з Німеччиною, Римом, Вірменією, дружні стосунки  з мадярами, поляками, чехами.

    Християнство було для Русі проривом у світ духовного оновлення, відкрило доступ до кращих традицій європейської культури, письменства. Володимир розгортає багатогранну діяльність: споруджуються перші кам'яні церкви у Києві, зокрема Десятинна, в Чернігові, Тмутаракані, засновуються школи для підготовки духовенства, виникають численні монастирі, в яких зосереджуються перекладачі грецьких книг, літописці, лікарі, іконописці. За Володимира істотно розширюються межі самого Києва. Відбувається реформа фінансової системи - з'являються карбовані золота і срібна монети, виготовлені на кшталт візантійських, на яких використано особистий знак "тризуб", що став гербом України. Пом'якшились суспільні відносини, викорінювалося багатоженство, змінювалися погляди на рабство. Наприкінці свого життя Володимир став шанованою особою в Київській Русі - наймогутнішій країні Європи ХІ століття. Помер він у Берестовському палаці за Києвом у 1015 році.
    Ці здобутки зробили князя Володимира одним з героїв епічної давньоруської літератури, насамперед билин, у яких ідеалізований герой - Володимир Красне Сонечко постає як охоронець рідної землі, мудрий правитель і герой. У ХІІІ столітті православна церква канонізувала Володимира як рівноапостольного  і зарахувала до лику святих.