"Каменяр української літератури"

серпня 27, 2016

"Дай теплоти, що розширює груди,

Чистить чуття і відновлює кров,

Що до безграничную будить

Чисту любов!"

І.Франко

Іван Франко - письменник, учений, громадський діяч. Франко-новатор збагатив поезію, прозу і драматургію новими жанрами, ідеями, проблемами, художніми засобами. Велику цінність становлять його перекладацька і наукова робота, видавнича діяльність. Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 році в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині. У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію і відразу вступив на філософське відділення Львівського університету. Ще в гімназії почав писати вірші. Молодому поетові довелося долати значні мовні труднощі через те, що в Галичині не була вироблена літературна мова.

Картинки по запросу іван франко зів'яле листя

У 1876 році Іван Франко видав свою першу збірку віршів "Балади і розкази". Протягом десяти років після виходу цієї збірки Франко публікував свої поетичні твори в періодичній пресі й лише 1887 році, бувши вже відомим громадським діячем та письменником, зважився видати збірку "З вершин і низин".

Демократичний зміст його поезії вимагав глибокої демократизації форми. Для нього, як і для Шевченка, народна поезія була плідною основою художнього новаторства. Доказом цього стала драма "Зів'яле листя", яка вийшла друком 1896 році. Її часто називають збіркою ліричних поезій. Слідом за "Зів'ялим листям" вийшла збірка "Мій Ізмарагд" (1897).

Виняткову роль у розвитку української епічної поезії відіграли поеми Франка. Майже всі вони так чи інакше пов'язані з історичними, фольклорними або літературними джерелами, які він досліджував, вивчав чи перекладав українською мовою. Перекладаючи кращі твори з інших літератур - давніх і нових - або запозичуючи з них цікаві образи і сюжети, Франко намагався збагатити рідну літературу.

Іван Франко був демократом до глибини душі. Любов до людини - це та атмосфера прекрасного, в якій поставав світ його героїки. Відповідно до неї тему "герой і юрба" він розробляв у різних аспектах: конфлікт громадського й особистого ("Святий Валентій" (1885), "Бідний Генріх" (1891), "Іван Вишенський" (1900), "Похорон" (1899), "Мойсей" (1905).

За життя письменника вийшла значна кількість збірок його малої прози: "Борислав. Картинки з життя підгірського народу" (1877), "Галицькі образи" (1885), "В поті чола" (1890), "Сім казок" (1900), "Малий Мирон і інші оповідання" (1903), "Місія. Чума. Казки і сатири" (1906), "Рутенці" (1913) та інші.
Незвичайним явищем в історії української літератури були "Галицьки образи" І. Франко в прозі.

Три твори Франка великої епічної форми - "Для домашнього огнища" (1892), "Основи суспільності" (1894) і "Великий шум" (1907) - можна віднести до типу так званого соціального роману. Засновані на документальних матеріалах, вони з широким критичним розмахом подають гнітючу панораму життя шляхетського суспільства.
На рівень світового значення Франко вивів українську фольклористику, етнографію, критику, філософію, теорію літератури. Все це дає підстави велику і різнобічну спадщину українського генія назвати національною академією.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові, похован на Личаківському цвинтарі.