"Апостол українознавства: Сергій Єфремов"

      Сергій Олександрович Єфремов - великий учений, один з перших академіків України. Він творив своєрідну енциклопедію української літератури й письменництва. У творчому доробку він має понад 3 тисячі наукових та публіцистичних праць, які торкаються різних проблем українського духовного життя.

   Сергій Єфремов тривалий час очолював "чорний список" тих діячів української культури, літератури та науки, яких затавровано ганебною дефініцією "український буржуазний націоналіст". Біографічних даних С. Єфремова нема в жодній енциклопедії застійних часів, і тільки в 1990 році "Українська літературна енциклопедія" подала перші відомості про нього.    

    Сергій Олександрович Єфремов народився в 1876 році  в селі Пальчику Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Катеринопільський район Черкаської області, Україна) у родині священика. Навчався він в Київській духовній семінарії, а в 1901 році закінчив юридичний факультет Київського університету. Входив до Київської Громади, обстоюючи переважно неонародницькі ідеї. В роки самодержавства переслідувався охранкою за демократичні погляди, сидів у в'язниці. У 1898 році був одним із керівників Братства української державності для боротьби з царським самодержавством за право українського народу на самовизначення.

   Після революції Братство саморозпустилося. Але через кілька років демократичні погляди Єфремова вже розцінюватимуться більшовицькою владою виключно як антирадянські, а любов до народу буде охрещена націоналізмом. Самого ж Сергія Олександровича звинуватять у тероризмі та диверсійній діяльності. Це при тому, що в 1919 році він був обраний академіком ВУАН, а в 1922 - віце-президентом ВУАН.

     30 серпня 1922 року Бердичівське відділення ДПУ отримало оперативні дані про якийсь Київський повстанком, очолюваний групою професорів, до якої входив і Єфремов. Перевірка виявила, що дані не відповідали дійсності. Але минуть роки, і цей сфальсифікований донос стане "доказом" антирадянської діяльності видатного вченого.

     Ще на грані ХХ століття (1895 році) починає С. Єфремов літературну, дослідницько-наукову, видавничу, критико-публіцистичну роботу. Перші його оповідання для дітей були надруковані в журналі "Дзвінок". Він видає ряд монографічних нарисів про Марка Вовчка, Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного.

     Автор книги "Історія українського письменства" Сергій Єфремов брав участь у літературній дискусії про модернізм 1902 - 1904 років, написав ряд передмов до видань Л. Глібова, Є. Гребінка, Т. Шевченка, О. Кониського, І. Котляревського, М. Коцюбинського та Б. Грінченка, упорядкував і видав антологію української поезії "Вік" (т.1-3), він з 1923 по 1929 рік щоденник про події наукового і літературного життя, тому й закріпилось за ним громадянське звання "апостола українознавства". Про що б не писав С. Єфремов, він завжди оцінював явища з точки зору утвердження ідеї українства.

    Репресований 1930 року в результаті сфабрикованого радянською владою процесу Спілки визволення України. В час епогею сталінських репресій - 31 березня 1939 року - вченого було страчено як ворога народу. Посмертно реабілітований 1989 року.