"Митці України: Лесь Курбас"

       Олександр Степанович Курбас народився 25 лютого 1887 року у селі Старий Скалат Підволочиського району Тернопільської області в родині акторів Яновичів.

     1900 року хлопчик пішов до третього класу Тернопільської класичної гімназії з українською мовою навчання.

    Навесні 1907 року Лесь Курбас закінчує гімназію і вступає на філософський факультет Віденського університету.

    На початку 1911 року Курбас працював у Гуцульському театрі Гната Хоткевича, а з 1912 року Лесь розпочинає професійну театральну діяльність як актор театру "Руська бесіда" під керівництвом Йосипа Стадника. Дебютує в ролі султана Гірея з п'єси М.Старицького "Маруся Богуславка". Наступна його робота - роль Потапа у виставі "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" того самого автора. Театр гастролює у Тернополі, Бродах, Городку, Белзі, Самборі, Кракові, Стрию, Коломиї, Чернівцях.

    Загалом сучасники згадують про Леся Курбаса як про людину інтелігентну, загальної високої культури, людину, яка повністю віддала себе мистецтву.
    Курбас досконало володів українською, російською, німецькою, польською мовами. Окрім того, був обізнаний з англійською, французькою, італійською та норвезькою. Знання мов давало йому можливість читати в оригіналі більшість творів світової літератури, мистецьких журналів, безпосередньо знайомитися з усіма тогочасними художніми напрямами.
    На початку Першої світової війни театр "Руська бесіда" на якийсь час припинає існування. Курбас оселився у Тернополі і в 1915 році організував товариство українських акторів під назвою "Тернопільські театральні вечори".
    Уже до весни 1916-го режисер здійснив постановки близько тридцяти п'єс.
    Усе ж таки близькість фронту перешкоджає нормальній праці, і Лесь Степанович на запрошення М.Садовського навесні 1916 року переходить працювати до київського Українського театру. Дебютує у ролі Степана в п'єсі "Невольник" М.Кропивницького. Згодом отримав роль Збігнєва в трагедії Ю.Словацького "Мазепа" та роль Хлєстакова в "Ревізорі" М.Гоголя.
    Після Лютневої революції Курбас залишає труппу Садовського і береться до створення Молодого театру на основі гуртка.
      Характерним для режисера було те, що він разом зі своїми акторами вивчав різні театральні стилі. Кожній постановці був притаманний різко відмінний театральний стиль.
    Другий сезон у Молодому театрі (1918 - 1919 років) продемонстрував зростання Л.Курбаса як режисера - майстра різних стилів, різної манери гри акторів.

    У березні 1920 року в приміщенні Театру опери ім. К.Лібкнехта відбулася постановка поеми Т.Шевченка "Гайдамаки" - перша сценічна постановка поеми взагалі. Сучасники відзначали, що це була одна з тих вистав, які, раз побачивши, не можна забути.
     У червні 1920 року Київ було окуповано польськими військами. Театр виїжджає до Білої Церкви.
    У травні 1921 року тодішній нарком освіти УРСР Гринько викликав Курбаса до Харкова і запропонував на базі свого колективу створити перший державний центральний зразковий театр. Олександр Степанович погоджується. Він припиняє діяльність "Кийдрамте" і переїздить разом з сім'єю та акторами до Харкова.

    Театральний відділ Наркомосу, який запросив Курбаса, сподівався, що він, зібравши необхідний склад акторів, покаже в Харкові вистави з репертуару свого театру. Однак режисер планує спочатку провести студійну та експериментальну роботу, а вже потім показувати старі вистави. Зрештою, через конфлікт з Курбасом, керівники Головмистецтва так і не створили належних умов акторам і в липні 1921 року театр розпався.
    Олександр Степанович разом з дружиною та кількома молодими акторами повернувся до Білої Церкви. Вже у березні 1922 року Л.Курбас заснував у Києві театральну майстерню (студію) "Березіль", яка незабаром перетворилася на мистецьке об'єднання. До його складу входило п'ять майстерень, дві з них на периферії - у Білій Церкві та Борисполі.
      4 березня 1923 року Курбас заснував у "Березолі" режисерську лабораторію. Вона мала стати школою нових режисерів, перепідготовки колишніх режисерів та експериментальною майстернею нових праць з режесури. Саме в "Березолі" найповніше виявилася творча індивідуальність Леся Курбаса.
     1926 року "Березіль" переводять до Харкова. Тут Курбас ставить "Золоте черево" Ф.Кроммелінка, "Мина Мазайло", "Народний Малахій", "Маклена Граса" М.Куліша, "Диктатура" І.Микитенка та низку інших п'єс. З успіхом проходять гастролі "Березоля" в Грузії. Після них Курбас включив до репертуару перший на українській сцені твір грузинського письменника Ш.Дадіані "Тетнулд".
     Суспільно-політичне становище країни на рубежі 20 - 30-х років не могло не позначитись на культурному терені. Режисерові доводилося працювати в досить кепській атмосфері постійних підозр, наклепів, доносів, політичних звинувачень.
    Наприкінці 1933 року за націоналізм, відрив від радянської дійсності і російського театру Леся Курбаса усунули від керівництва театром і заслали на Північ. Лише через десятиліття стало відомо, що, пройшовши карельські табори, Курбас потрапив до сумнозвісного Соловецького табору особливого призначення. За постановою "особливої трійки" він був розстріляний 3 листопада 1937 року. Місце його поховання не відоме.

    До історії українського мистецтва Лесь Курбас увійшов як реформатор і організатор нового театру, як режисер, що своїми експериментами прагнув залучити в практику українського театру останні досягнення західноєвропейської театральної культури.