"Україна в іменах: Устим Кармалюк"

    Життя Устима Кармалюка - приклад того, що в пам'яті народу є місце не лише для сильних світу цього.

   Народився Устим Кармалюк (Кармелюк) 27 лютого (за старим стилем 10 березня) 1787 року в селі Головчинці Подільської губернії у родині Якима та Олени Кармалюків. Родина належала пану Пігловському. Підневільна кріпацька праця в панському маєтку, злидні і знущання були щоденними супутниками життя родини Кармалюків. Устим народився другою дитиною, але радість батьків захмарив смуток: «Ще один кріпак з’явився для пана», - гірко зауважив батько. 

   Коли хлопчику минуло шість років, батька до смерті закатували панські посіпаки за непослух управителеві. З того часу ненависть до панів оселилася в серці дитини. Устим виростав гордим і незалежним, спроможним захистити себе та своїх односельців від несправедливості. 

   Волелюбна душа Устима не хотіла коритися панській сваволі. Кармалюк відверто дорікав панові за тяжкі умови життя й виснажливу працю не тільки свою, а й інших селян. Він поводився надто незалежно й не мирився зі знущаннями та несправедливістю, тож Пігловський вирішив позбавитися Кармалюка, віддавши його в солдати на 25 років. Втім, перебування «в москалях» тривало недовго. Щоденні побої, виснажлива муштра, туга за дружиною, сином, рідним Поділлям спонукають Устима до втечі. Кармалюк втікає і з невеликим загоном здійснює зухвалі напади на панські садиби. Наступний період його життя можна було б назвати «між утечами», адже за неповні тридцять років їх було аж п’ять. 

   Селянський загін під проводом Кармалюка діяв у Літинському, Летичівському, Олегопільському і Проскурівському повітах Подільської губернії. Повстанці здійснювали напади на поміщицькі маєтки, а захоплене майно роздавали бідним. На початку 30-х років XIX століття  селянські загони діяли по всій території Поділля, а також у деяких районах Волині, Київщини та Бессарабії. Кількість повстанців сягала 20 тисяч. Загалом за 23 роки збройної боротьби було здійснено близько тисячі нападів. 

    Феномен «подільського Робін Гуда» неможливо збагнути без розуміння тієї масової підтримки з боку місцевого населення, яку йому надавали мало не в кожній хаті. Селяни не лише допомагали повстанцям харчами, переховували й лікували їх, а й повідомляли про місце зосередження урядових військ, маршрути пересування каральних загонів тощо. Не менш значною була роль і самого Устима – натури жвавої, розумної і навіть артистичної. Як свідчать документи слідства, він вільно володів російською, польською і єврейською мовами, за потреби міг переодягтися шляхтичем, офіцером або священиком.

   Найближче оточення народного ватажка здебільшого також складалося з людей яскравих, самобутніх, переконаних у справедливості своєї справи.
   Сам Устим Кармалюк за роки боротьби витримав чотири тисячі шпіцрутенів, двісті двадцять сім ударів канчуком. Ідучи в Сибір і назад, напівголодний, він подолав пішки понад п’ятнадцять тисяч кілометрів. Всього цього вистачило б, щоб зломити добрий десяток чоловіків. І довго ще б воювала за щастя народу ця надзвичайна людина, якби не зрада.

    Загинув славетний подільський отаман Устим Кармалюк у ніч на 10 жовтня 1835 року. Похований у Летичеві (нині Хмельницька область).