"Чарівник української музики"

      Микола Віталійович Лисенко - видатний український композитор, фольклорист, диригент, піаніст і громадський діяч. З його ім'ям пов'язана доба становлення професійної музики, театру та мистецької освіти в Україні.

       Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня 1842 року у селі Гриньки Кременчуцького повіту на Полтавщині.

    Батьки Миколи були заможні люди і дуже пестували дитину. Малий Микола ходив, одягнений в оксамит та мереживо, був дуже вередливим та свавільним хлопцем і не хотів нікого слухати. З малих літ навчали його грамоти, а далі стали вчити французької мови, танців та гри на фортепіано.

          З рідною мовою та народними піснями знайомився М.Лисенко у своєї бабусі - старої пані Марії Василівни Булюбаш. Ця старосвітська поміщиця дуже кохалася в рідних українських піснях, казках, приповідках.

      У 9 років Миколу відвезли до Києва у школу Гедуена. Учився він дуже добре, був одним з перших, та не полишав і музику. Закінчивши школу Гедуена, що дорівнювала 3 класам гімназії, М.Лисенко вступив до 4-го класу гімназії у Харкові. Музичне навчання тривало, і з кожним роком юнак грав краще і краще. По закінченні гімназії М.Лисенко вступив до Харківського університету, а через рік перевівся до Київського. Студентські його роки припадають на бурхливі 60-ті роки ХІХ століття, коли відбувалася зміна суспільного ладу. 
     Він захопився українським національним рухом - почав вивчати та записувати українські народні пісні, в тому числі пісні відомого кобзаря Остапа Вересая. В цей час М.Лисенко відчув себе не лише народолюбцем, а й щирим і навіки вірним сином України, готовим все життя і працю віддати на користь рідного народу. Він хапається за книжки про Україну, читає їх, мріє про те, як себе і свій музичний хист присвятить рідному краєві. До студентських років належить перша спроба Лисенка написати оперу в співавторстві  з двоюрідним братом Старицьким, який склав лібрето до комедії Стороженка.

   1864 року М.Лисенко закінчив природниче відділення Київського університету Св.Володимира, а через рік отримав диплом кандидата природничих наук. Перебування в Києві, участь у роботі "Київської громади" й близьке знайомство з М.Старицьким, В.Антоновичем, Т.Рильським й іншими видатними діячами української культури мали вирішальний вплив на світогляд юнака.

      По дворічній праці на посаді мирового посередника на зароблені службою гроші М.Лисенко виїжджає до Лейпцига (1867 - 1869 роках) для завершення музичної освіти. Тут же, в Лейпцигу, 1868 року М.Лисенко складає і видає першу збірку записаних ним народних пісень та перші 10 пісень, які сам створив на слова Т.Шевченка, серед них "Заповіт" для чоловічого хору і тенора-соло.

      З 1869 року М.Лисенко мешкав у Києві. Єдиним засобом до життя було навчання музики, і він стає учителем в музичній школі, дає приватні уроки. Ім'я Миколи Лисенка вже досить відоме і його запрошують до багатьох заможних родин, та він не ганяється за такою славою. 

М.Лисенко залишає Київ та їде до Петербурга. Два роки прожив М.Лисенко у Петербурзі. Його полюбили російські композитори, просили залишитися, обіцяли добру посаду та М.Лисенко не погодився. Він повернувся до Києва.

    У Києві М.Лисенко дуже скоро повернув собі те ж становище, що мав до переїзду в Петербург. Заробітки навіть побільшали. А у вільні хвилини він, незважаючи на заборону, складає нові збірки народних пісень та компонує свою "Музику до "Кобзаря" Шевченка".

     Микола Лисенко в 1881 році розпочинає найбільшу свою оперу "Тарас Бульба". Водночас збирає у Києві хор, складає нові й нові власні пісні, видає й пісні народні в перекладі для хору, пише іншу оперу - "Утоплена".

     У 90-х роках ХІХ століття М.Лисенко, організувавши хор, не раз їздив з ним Україною. Хотілося показати українцям все багатство і всю красу їхньої рідної пісні та навчити, як треба цю пісню співати.

    Настав 1903 рік. Це був 35-й рік з початку творчої діяльності композитора, і Україна вирішила привітати свого геніального музику. Свято відбулося 20 грудня 1903 року. Лисенко одержав близько 200 телеграм та 79 привітальних адрес. Окреме свято на честь композитора було влаштоване в Галичині - воно вирізнялося ще більшою пишністю та урочистістю.
       Особливо важливе місце в його композиторській праці посідають твори на тексти Т.Шевченка: "Заповіт", "Музика до "Кобзаря", оркестрово-хорові кантати "Радуйся, ниво неполитая", "Б'ють пороги", хорові твори "Гайдамаки", "Іван Гус" тощо.

     Багато пісень М.Лисенко створив на тексти І.Франка, М.Старицького, С.Руданського, Лесі Українки, О.Маковея, М.Вороного та інших. Найвидатнішим серед них є гімн "Вічний революціонер" (на слова І.Франка). Оперна творчість Миколи Лисенка теж дуже різноманітна: народні співогри "Чорноморці" і "Наталка Полтавка", оперета "Енеїда", опери "Різдвяна ніч", "Утоплена", "Тарас Бульба", опера-мініатюра "Ноктюрн" і дитячі опери "Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і весна".
       Наприкінці життя, у 1908 році, М.Лисенко очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію "Київський український клуб" та засновану в 1906 році першу всеукраїнську організацію - "Об'єднаний комітет зі спорудження пам'ятника Т.Шевченку в Києві, на адресу якого надходили кошти від концертів і благодійні внески з Австралії, Америки, Канади.

       Не меншою за впливом на розвиток української культури була й театральна діяльність М.Лисенка.

    Головного свого дітища - опери "Тарас Бульба", композитор так і не побачив, незважаючи на пропозицію П.Чайковського сприяти її постановці на московській сцені. Натомість надзвичайно популярна й досі його "Наталка Полтавка". Оперна спадщина Лисенка продовжує своє сценічне життя й сьогодні в різних редакціях.

      Один із найкращих піаністів-віртуозів свого часу, він залишив понад 50 фортепіанних творів.

       Проте найвищою нагородою М.Лисенкові є, мабуть, не просто данина пам'яті й шана нащадків, а те, що саме йому судилося стати автором двох національних гімнів, котрі утверджують духовну велич Людини й Народу. Перший із них "Вічний революціонер" (1905) на вірші І.Франка, другий - "Дитячий гімн" на вірші О.Кониського (1885), всесвітньо відома тепер "Молитва за Україну "Боже Великий, Єдиний", яка з 1992 року затверджена офіційним гімном Української православної церкви (Київський патріархат).

   Помер Микола Віталійович Лисенко 6 листопада 1912 року та похований у Києві на Байковому кладовище.