"Славетні імена: Іларіон Київський"

     За даними Початкового зводу, Іларіон був священиком княжої церкви Спаса на Берестові біля Києво-Печерського монастиря. У 1051 році Ярослав Мудрий і Собор єпископів Київської держави настановили Іларіона першим київським митрополитом з русичів-українців. Висвячення, яке було приурочене до закінчення будівництва нового центру давньокиївської митрополії - Софії, здійснювалося без дозволу візантійського патріарха і проголошувало незалежність церкви від Константинополя.

     Митрополит Іларіон брав активну участь у здійсненні часткової реформи візантійського канонічного права та створенні збірника законів "Права Ярослава". 

     За літописом, Іларіон Київський був "муж благ, книжен й постник". Чудово знав Старий і Новий завіти, твори Георгія Амартола, Козьми Пресвітера, Єфрема Сиріна, богословську канонічну та апокрифічну літературу, пам'ятки європейської культури. Він був не тільки одним із ранніх провісників досягнень світової культури у давньоруській державі, а й оригінальним мислителем, із власним баченням історії, сповненим глибоким філософським світоглядним змістом.
     Іларіон - перший з відомих нам книжників і мислителів, який обрав предметом своїх студій розмірковування про долю людства, що знайшло відображення у праці "Слово про закон і благодать", де, зокрема, проводиться ідея універсальності й цілісності історії людства, оригінальною складовою частиною якої є кожен народ.
    Іларіон не довго був митрополитом. Вірогідно, після смерті Ярослава Мудрого (1054) його було позбавлено сану, і він прийняв у Печерському монастирі схиму під ім'ям Никона, а згодом став ігуменом цього монастиря. Традиція приписує йому авторство ще кількох богословсько-догматичних творів - "Сповідання віри", "Молитва", "Слово до брата стовпника", а також Печерського літопису.