"Славетні імена: Петро Конашевич-Сагайдачний"

      Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний - один із найславетніших і найталановитіших козацьких вождів та полководців - з однаковим успіхом діяв і на полі бою, і на дипломатичних теренах. Народився П. Сагайдачний близько 1577 року в с. Кульчицях поблизу Самбора на Львівщині. Походив з українського аристократичного роду, який мав свій герб. Напевно, батько його Конаш (звідси й перша частина прізвища - Конашевич) був доволі заможним, оскільки зміг дати синові добру освіту: спочатку в Галичині, а згодом - в елітній Острозькій школі. Закінчивши академію, майбутній полководець певний час служив канцеляристом у якогось київського шляхтича. Однак досить швидко зрозумів, що це не його покликання. Близько 1595 - 1596 роках він опиняється серед запорожців і стає загартованим воїном.

     Слава грізного і відважного козацького ватажка прийшла до Сагайдачного після участі його у відомих морських та сухопутних походах до володінь султанської Туреччини та Кримського ханства, які прокотилися хвилею в перші десятиліття XVII ст. Восени 1608 року запорожці здобули добре укріплений Перекоп, а в 1609 році здійснили нові рейди на турецькі володіння. Особливого розголосу в Європі лицарська звитяга українських козаків набуває після здобуття ними у 1614 році турецької фортеці Сіноп, а також Кафи - величезного невільницького ринку в Криму.

      Мужність, відвага, видатні адміністративні здібності зумовили обрання Петра Сагайдачного на гетьмана. Він провів грунтовну реформу козацтва, перетворив окремі озброєні ватаги на регулярне військо з суворою дисципліною. Впевнений у тому, що козаки ще поступаються силою Речі Посполитій, Сагайдачний зробив наріжним каменем своєї політики замирення з поляками. Прихильник суворої дисципліни, який "щедро проливав кров непокірних йому", Сагайдачний поклав край бунтівній поведінці козаків, змусивши їх визнати його зверхність.

      Роль Петра Сагайдачного полягала не лише у визначній військовій діяльності: він перший з-поміж козацьких гетьманів поєднав інтереси активних груп української спільноти - козацтва, міщанства й духовенства. Сагайдачний також перший з гетьманів поширив свою діяльність на Київ, який знову став політичним осередком України.

     Для підтримки Київського братства гетьман Сагайдачний ввійшов до нього з "усім Військом Запорозьким, прийнявши його під свою протекцію". Багато зробив П. Сагайдачний і для підтримки православної церкви. За його активної участі вдалося зберегти в Києві ієрархію. Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на митрополита Іова Борецького та п'ятьох єпископів.

       Під час активної діяльністі Сагайдачного на Запорожжі гуртувалися і невдоволені його політикою щодо Польщі. Він ішов на поступки (обмеження реєстру козаків, заборона виходити до моря тощо), вичікуючи нагоди розпочати війну з Польщею. Проте козацька вольниця не поділяла його обережності. Тож Сагайдачного скинули з гетьманства й обрали Яцька Неродича-Бородавку, представника радикального козацтва. Під його проводом козаки почали готувати похід на Чорне море.

      Проте втрата Запорожжя не похитнула становища Сагайдачного: він залишився полковником Війська Запорозького - офіційно під "регіментом гетьмана Бородавки", але фактично - цілковитим господарем волості, яка не була підпорядкована Запорожжю, - Київщини та Трахтемирова, де мешкало статечне козацтво.

       Вершиною військового таланту Сагайдачного стала перемога над турками у Хотинській війні 1621 року. Козацький гетьман продемонстрував блискуче тактичне мислення, бездоганне вміння керувати багатотисячними масами піхоти й кавалерії, нетрадиційні методи організації оборони та наступальних операцій за умов боротьби з противником, який переважав чисельно.

   Хотинська битва виявилася для Сагайдачного останньою: внаслідок тяжкого поранення він серйозно захворів і 10 квітня 1622 року пішов з життя. Похований Петро Конашевич-Сагайдачний у Києво-Братському монастирі.