"Славетні імена: Пилип Орлик"

«...природа моя, з прадідів моїх

не дозволяє мені бути зрадником,

і зобов ’язує мене бути вірним

моєму добродійнику»

Пилип Орлик

      Пилип Орлик - гетьман України в еміграції (1710—1742), сподвижник гетьмана І. Мазепи, автор «Пактів і Конституції прав і вольностей Запорізько­го війська» - більше тридцяти років свого життя присвятив справі боротьбі за Українську державу.

   Давня історія родини Орликів відома нам з генеалогіч­ної довідки, укладеної сином гетьмана, генералом фран­цузької армії Григором Орликом 1747 року.

   Пилип Орлик народився

1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Початкову освіту він здобув у єзуїтській Віденській ака­демії. Після того як сім’я Орликів переселилася в Україну, Пилип вступив до Києво-Могилянської академії як пра­вославний шляхтич і успішно закінчив її в 1694 році. Відомо що 1692 року він навчався у філософському класі.    Рівень освіти в академії на той час був досить високий. Серед професорів на молодого Орлика найбільший вплив мав видатний мислитель України Стефан Яворський.
    Спираючись на підтримку впливового тестя, Орлик по­ступово наближався до кола гетьманських сподвижників. Та й сам Мазепа помітив його ще звідтоді, як Орлик склав досить вдалий панегірик на честь гетьмана (1695). У 1706 році, коли постало питання про нового генерального писаря, Ма­зепа призначив ним Пилипа Орлика. Посада виявилася на­багато відповідальнішою, ніж міг уявити собі досвідчений військовий канцелярист.
   Не встиг Орлик звикнути до свого нового крісла, як гетьман посилає його до Москви гінцем і дипломатом.

 Не раз він виступав і посередником (чи зв'язковим) між гетьманом і княгинею Дольською. Після трагедії під Полтавою Орлик не відвернувся від гетьмана, зберіг йому вірність до кінця. В обозі військ, що відступали після Полтавської битви, знаходилася й ро­дина генерального писаря. 

   5 квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, гетьманом України обрали Пилипа Орлика. Це сталося вже по тому, як спеціальна комісія, яку призначив король Шве­ції, визнала спадкоємцем майна Мазепи його племінника А. Войнаровського. Отже, всі козаки, які прибули з гетьманом, а з-поміж них і Пилип Орлик з родиною, залишилися без засобів існування. Однак це не завадило Орликові створити своєрідний уряд у вигнанні. До нього були призначені всі належні, як і за життя гетьмана, чиновники: генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осавул... Нового гетьмана активно підтримав кошовий отаман Кость Гордієнко, який теж опинився в еміграції. 

  Під час обрання гетьмана стався ще один вельми важли­вий політичний акт, значення якого не втратило ваги й у наші дні: козацька рада схвалила написану особисто П. Орликом «Конституцію прав і свобод Запорозького Війська». Про те, що це була саме конституція України, а не лише Запорозького Війська, свідчать чимало статей, у яких, зокрема, окреслено засади непідлеглості Української держави Росії та Польщі: визначено кордони, що відповідали кордонам України часів Б. Хмельницького; запроваджено своєрід­ний козацький парламент.

   Незаперечним успіхом дипломатії Орлика було укладен­ня в січні 1711 році українсько-татарського союзу, за умови якого хан визнавав Україну незалежною державою і зобо­в'язувався не укладати жодних договорів з Росією без згоди на те уряду гетьмана. Тоді до Бахчисарая було відряджено постійного представника гетьмана Орлика в Криму, його по­сла. І ще одна цікава деталь: згідно з цим договором донські козаки переходили у підпорядкування гетьмана України.      Безпосереднім наслідком дипломатичних зусиль гетьмана стала спільна військова операція українців, шведів, поляків і татар проти російських військ та їхніх союзників. На Пра­вобережжі гетьмана Орлика вітали радо. Його військо поча­ло швидко зростати за рахунок українських добровольців, які відчули, що незалежність своєї Вітчизни треба боронити. Але татари зрадили Орлика, кинулися грабувати населення і тікати з награбованим додому. Вже у квітні гетьман П. Орлик та його уряд знову опинилися в еміграції — у Бендерах. 

   У березні 1712 року султан Туреччини недвозначно висловив­ся щодо української проблеми. Він видав указ, яким визна­вав Орлика гетьманом Правобережної України. Це збентежило гетьмана Орлика. Він сподівався, що султан матиме на увазі всю Україну. Проте навіщо сул­танові єдина, незалежна і сильна Україна?.. Невдовзі кошо­вий К. Гордієнко повернувся на Січ. Однак сам Орлик з поверненням не поспішав, бо вважав, що йому бракує сил по-справжньому опанувати ситуацією.   
    Становище гетьмана погіршало, коли Карл XII повернув­ся до Швеції. Орлик зі своєю родиною та нечисленними прибічниками теж мусив їхати туди — іншого виходу не було. З огляду на свою безпе­ку та з дипломатичних міркувань гетьман виїхав із Польщі і перебрався на територію Туреччини. Тут він опинився у своєрідному засланні, але з політичного обрію не зійшов: приймав іноземних консулів і дипломатів.

    Помер Пилип Орлик в Яссах 24 травня 1742 року самотнім, ізольованим від сім'ї і рідної Вітчизни, але залишив по собі пам'ять невтомного борця за її долю.