"Ювілейний хронограф: Дмитро Антонович"
Дмитро Антонович — вчений-дослідник, як і його однодумці-державотворці 1917—20 роках, змушений був упродовж двох з половиною десятиріч продовжувати свою працю в Західній Європі. Він став одним із найбільших організаторів наукового і культурного життя еміграції в Празі. Залишив кілька ґрунтовних монографій з історії українського мистецтва, а також організував Музей визвольної боротьби України у Празі.
Народився Дмитро Антонович 14 листопада 1877 році у м. Київ у родині видатного історика Володимира Антоновича. Навчався в київській гімназії та в Харківському університеті, вивчав історію італійського мистецтва та його зв’язки з Україною. Д. Антонович — один із засновників на Наддніпрянській Україні Української революційної партії (1900—1905), з якої постала Українська соціал-демократична партія. В еміграції в Чернівцях редагував газету «Гасло» (1902—1903), у Харкові — «Волю» (1905), «Селянин», а також співпрацював у журналах «Дзвін» і «Сяйво» (1913—1914).
З 1912 року Антонович викладав історію мистецтва в Київській мистецькій школі, був одним із активних діячів Центральної Ради. Політичне життя України 1918 році цілком захопило вченого, і він включився в розбудову Української держави в ділянці культурно-політичного життя. Був одним із заступників М. Грушевського, ініціатором заснування у Києві двох українських драматичних театрів (1918—1922), як активний член Центральної Ради у жовтні 1917 року їздив до Одеси, Херсона і Миколаєва з’ясовувати можливість українізації Чорноморського флоту. Після повернення до Києва в січні 1918 року Д. Антонович став міністром морських справ. У роки Директорії — міністр мистецтва, голова дипломатичної місії Української Народної Республіки в Римі та Празі.
В 1925—1945 роках Антонович очолював організоване ним Українське історико-філологічне товариство. Особливо велика його заслуга в заснуванні та діяльності «Музею визвольної боротьби України» (1925), директором якого він був до кінця життя.
Ще у Відні Дмитро Антонович написав грунтовну монографію «Триста років українського театру (1619—1919)», яку видав у Празі та «Українське мистецтво». Як підсумок своїх тривалих мистецьких пошуків і досліджень створив найбільшу монографію «Шевченко як маляр», що вийшла в світ 1936 року, як 12-й том Повної збірки варшавського видання творів Т. Шевченка.
При Вільній Українській Академії наук у м. Нью-Йорк створено Архів ім. Д. Антоновича. Помер Дмитро Володимирович 12 жовтня 1945 року у Празі.
.
.
Коментарі
Дописати коментар