"Велич України в її Соборності"

    Ідея соборності, ідея єдності батьківських земель, ідея незалежності і суверенітету бере свій початок ще від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві. Втіленням її у життя впродовж сторіч опікувались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. Ідеї соборності, власної державності надихали кращих синів українства: М.Драгоманова, І.Франка, Ю.Бачинського, М.Міхновського, М.Грушевського, В.Винниченка, Д.Антоновича, Б.Грінченка, М.Коцюбинського, С.Єфремова. «Нині, - писав М.Міхновський, - увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ».

   Вперше за кілька століть ідеал соборності держави  став реально втілюватись у життя в 1917-1920 роках. Як відомо, на час початку Української революції на політичній карті світу не існувало територіально-політичного чи то навіть територіально-адміністративного суб’єкта під назвою «Україна». Справу відродження національної соборної держави очолила Українська Центральна Рада. Її діячі, на основі ґрунтовних наукових даних, чітко окреслили власне українські етноукраїнські землі, що мали увійти до складу майбутньої української держави.

  Центральна Рада прагнула документально закріпити розчленовану територію українців. Зокрема, III Універсалом Центральної Ради проголошувалось утворення Української Народної Республіки та було визначено її територію і кордони.

   Історичним результатом революційної доби, стало оформлення поряд з Українською Народною Республікою ще одного демократичного національно-державного утворення - Західно-Української Народної Республіки. Це стало надзвичайно сприятливою обставиною єднання українського народу. Акт злуки обох державних утворень в єдине ціле був проголошений 22 січня 1919 року.

   В цей день древній Київ набрав святкового вигляду. На Володимирській вулиці перед Софійською площею була споруджена тріумфальна брама, прибрана блакитними і жовтими стрічками та гербами всіх українських земель. І піднесено пролунало над майданом: «Віднині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Віднині народ Український, визволений могутнім поривом своїх сил, має змогу об 'єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя українського народу».

     Вперше за 600 років Акт Злуки став реальним кроком до об’єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні. На жаль, це об’єднання виявилося нетривалим, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснене нове об’єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили у мільйонів українців незагоєні рани.

  Але, незважаючи на жахливі жертви і втрати, ці роки увійшли героїчною сторінкою в літопис боротьби українського народу за свою державність і соборність. І не можна й сьогодні не захоплюватись відданістю високій, благородній ідеї тогочасних політиків. А сам Акт Злуки залишається символом споконвічного прагнення українського народу на возз’єднання в єдиній державі.