"П'ятдесят тисяч врятованих життів"

   Олександр Олексійович Шалімов народився 20 січня 1918 року у селі Введенка Липецької області (Росія). Але, рятуючись від голоду, сім’я вимушена була переїхати на Кубань - батьківщину матері. Усій родині Шалімових довелося йти у найми. 

  У молодості Олександр хотів стати математиком, фізиком, інженером. Хлопчик з багатодітної родини наймитів хіба що міг тільки мріяти про вступ до фізико-математичного вузу у Ленінграді. Але грошей не було навіть на дорогу. 

 Після закінчення робітфаку (1936), Олександр вступає до Кубанського медичного інституту. Останній іспит в інституті був складений юнаком у перший день Другої світової війни. 

  Взагалі, Олександру Олексійовичу життя постійно підкидало такі екстремальні ситуації. Але все своє життя він присвятив ідеї, яку сформулював ще у далекій Маньчжурії, куди Шалімова направили щойно після випускних іспитів: “Пацієнта треба рятувати до останнього". 

  Цікаво, що після війни майбутній академік, наукову школу якого цінують усі найкращі медики України довго не міг знайти роботу за фахом: не було місць. У пошуках роботи і відбулося перше знайомство Олександра Шалімова з Україною. Але все ж таки він вимушений був повернутися до Росії і до 1957 року пропрацював у хірургічних відділеннях ряду лікарень Забайкалля та Брянської області. 

  І вже з 1957 року і до останніх днів свого життя Олександр Олексійович Шалімов працює в Україні: 1957-1959 pоках - доцент факультетської хірургічної клініки Харківського медичного інституту; у 1958 році захистив докторську дисертацію “Хирургическое лечение рака поджелудочной железьі и фатерова соска”; з 1959 року - завідувач кафедрою торакальної хірургії з анестезіологією Українського інституту удосконалення лікарів; 1965-1970 pоках – директор Харківського НДІ загальної і невідкладної хірургії; 1970-1971 pоках - завідувач кафедрою торакоабдомінальної хірургії Київського інституту удосконалення лікарів; 1971-1972 pоках - директор НДІ гематології і переливання крові (Київ). 

    І, нарешті, у 1972 році Олександр Олексійович очолює Київський науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної медицини (так в офіційних документах називався інститут на момент утворення). 

  Для проведення досліджень в Інституті, на території міської клінічної лікарні № 6 (більше відомої серед киян, як “Медмістечко”) було створено клініку на 360 ліжок з 17 операційними й реанімаційними відділеннями та консультативну поліклініку на 10 діагностичних ліжок. З часом Інститут стає школою практичних та наукових хірургічних кадрів, лікувально-діагностичним центром України.

  За роки роботи в Київському науково-дослідному інституті клінічної та експериментальної медицини (1972-1988) Олександр Шалімов створив власну хірургічну школу. Він уперше в Україні виконав нові операції на відкритому та закритому серці, судинах, органах травлення, при перитоніті. Він автор майже семиста наукових робіт, серед яких 25 монографій, атласів, посібників.

   За свої заслуги Олександр Олексійович мав чимало відзнак: Герой Соціалістичної Праці та Герой України, лауреат державних премій СРСР та України, заслужений діяч науки та техніки України, академік Академії медичних наук України і Національної академії наук України, член Нью-Иоркської академії наук. Та головною нагородою академік вважав народне визнання і любов вдячних пацієнтів. За роки своєї професійної діяльності він особисто врятував життя п’ятдесятьом тисячам хворих.

  Помер Олександр Олексійович Шалімов 28 лютого 2006 року та похованний на Байковому цвінтарі.

 Але його пам’ятають і будуть пам’ятати люди, яким він врятував життя, люди, що жили і працювали поряд з цією Видатною Людиною, Визначним Хірургом, Великим Українцем.