"Ім'я в історії: А. Печерський"

  Антоній Печерський — чернець-аскет, родоначальник вітчизняного організованого чернецтва, засновник Києво-Печерського монастиря і будівничий Свято-Успенського собору. З його ім’ям пов’язують реорганізацію києво-руських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святої гори (Афон, Греція). Аскетичне життя Антонія було прикладом і зразком для князів і простолюдинів. Святий православної церкви.
  За «Патериком Печерським, або Отечником», преподобний Антоній (в миру Антипа) народився в Любечі (тепер Черні­гівська обл.). Прагнучи душевного спокою, юнак викопав пе­черу, де молився на самоті. Невдовзі Антипа вирушив на гору Афон. що уславилась як осередок православного чернечого життя. Там жи­ли подвижники духу, постом і молитвою досягаючи внутрішньої гар­монії. Обійшовши чи не всі афонські монастирі, Антипа в одному з них прийняв постриг і прибрав собі ім’я Антоній. За час свого по­движництва на Афоні він заслужив авторитет і повагу серед ченців, які й порадили йому повернутися на батьківщину, щоб нести слово Боже в люди. 

  У 1013 році Антоній прибув до Києва. Відвідавши чернечі обителі, він не вподобав собі жодної і оселився в окремій печері в с. Бересто­вому, у передмісті Києва. Після смерті князя Володимира Великого, коли почалася боротьба за владу, Антоній покидає свою обитель і знову мандрує на Афон. Повернувшись лише після утвердження на престолі Ярослава Мудрого та обрання митрополитом першого з мі­сцевих ченців Іларіона, він знову оселився в печері. Носив грубу «власяницю», харчувався тільки рослинною їжею, навіть у дозволені дні утримувався від вживання м’яса. Про ченця-аскета пішла слава Києвом і всією Руською землею. До Антонія сходяться подвижники та учні, молитвами і постом досягаючи релігійно-моральної доско­налості. 

  Потерпаючи від щоденних відвідувачів і прагнучи самотності, Антоній перебрався на сусідню гору і викопав собі нову печеру. З ча­сом поруч оселилися нові відлюдники, їх кількість зростала. На прохання Антонія великий князь Ізяслав віддав монастирю гору над пе­черами і з благословення Антонія тут було споруджено дерев’яну це­ркву, а довкола обведено гостроколом. Монастир став жити за єдиними правилами і статутом, перейнятими з афонських обителей. Так заснувався Києво-Печерський монастир. 

  Під час повстання киян, обурених правлінням Ізяслава, Антоній перебирається до Чернігова. Облюбувавши Болдину гору, він розпо­чав будівництво ще одного печерного монастиря. У Чернігові він жив недовго, з поверненням на київський стіл Ізяслава Ярославови­ча Антоній також прибуває до Києва. Останні роки він провів у ство­реному ним Печерському монастирі, де 1073 році розпочав будівницт­во собору Успіння Пресвятої Богородиці, ознаменоване багатьма чудесами. 

  Помер преподобний Антоній на 90-му році життя. Його мощі й донині знаходяться у печері, в якій він у пості і молитві ніс свій чернечий подвиг і яка названа його ім’ям, а Києво-Печерська лавра стала святинею православної церкви, що ось уже близько тисячі ро­ків є місцем поклоніння прочан.