"Народжений в Києві: О.Вертинському - 130"

  Олександр Миколайович Вертинський народився 21 березня 1889 року у Києві на Володимирській, 43, що навпроти Золотих воріт.  Мама Євгенія Скалацька була дочкою управителя міського дворянського зібрання. А Микола Вертинський до знайомства з нею вже був одружений. І сам мезальянс, і народження Наді, старшої сестри Саші, обурили весь благочестивий Київ. Для Євгенії та маленької Наді був знятий будиночок в центрі Києва на вулиці Володимирській, де незабаром голосно заявив про появу на світ Саша Вертинський. 
  Олександр ледь пам'ятав своїх батьків. Мати померла, коли Олександрові було всього 3 роки. Виховувала його тітка - старша сестра матері. Дитинство Олександра пройшло без батьківської любові. Клеймо незаконнонародженого залишило відбиток на подальшому житті і кар'єрі Вертинського. Батька Олександра, Миколу Петровича Вертинського, знав весь Київ. Відомий адвокат відрізнявся поступливим і добрим характером. Сестра Саші Надя залишилася жити з батьком але невдовзі смерть Євгенії підкосила здоров'я Миколи Петровича. Він закинув справи і годинами просиджував у її могили. У 1894 р. хвороба забрала життя Вертинського-старшого. Сироти волею долі опинилися в різних містах. Саші повідомили, що сестра померла (це була неправда) і тепер він самотній, як перст, на всьому білому світі.

    У підлітковому віці Олександр навчався в аристократичній гімназії №1 разом з Костянтином Паустовським і Михайлом Булгаковим. В учнівстві Олександр не відрізнявся старанністю та й в чужій сім'ї не було доброзичливої атмосфери. Постійні претензії тітки привели до того, що хлопець закинув навчання і почав красти гроші, які клали паломники на святі мощі Києво-Печерської лаври. Одного разу Сашу спіймали на гарячому. Скандал вибухнув на весь Київ. З гімназії його вигнали, а тітка жорстоко побила нагайкою.

   Після покарання Олександр не став розсудливим хлопцем, він продовжував красти. Однак, незгасною іскрою в юнакові горів інтерес до музики і мистецтва театру. Він любив слухати спів хору в гімназійної церкви, а потім і сам став підспівувати. Погана слава хулігана і злодюжки завадила йому стати учасником хору. Він вирішив спробувати себе в аматорському спектаклі в театрі на Подолі. Однак, міні-дебют завершився цілковитим провалом. За пристрасть до театру і крадіжку грошей тітка вигнала Олександра з дому. Ночуючи по під'їздах і скверах, хлопець заробляв, де доведеться. Був вантажником, продавцем, помічником бухгалтера, коректором у друкарні. Так тривало доти, доки його величність випадок не подарував Вертинському зустріч з Софією Миколаївною Зелінською. У дівоцтві подругою матері, а нині викладачкою жіночої гімназії. В її будинку Олександр познайомився з Марком Шагалом , Миколою Бердяєвим, Натаном Альтманом. Журналістське перо і критичні рецензії принесли Олександру Вертинському перші гонорари . 18-річний юнак купив фрак, в петлиці якого кожен день красувалася нова жива квітка, і відправився підкорювати Москву.

  Незабаром в газеті "Русское слово" відомий критик буквально в декількох словах схвально відгукнувся про молодого артиста. І успіх почав буквально переслідувати Олександра. У 1912 році відбувся дебют в кіно. Роль ангела у фільмі Іллі Толстого, який знімав картину за оповіданням батька, стала перепусткою в московську богему. Тоді багато акторів бавилися кокаїном. Не оминула ця доля Олександра і його сестру. У 1914 році Надія отруїлася наркотиком і померла. Вертинський, щоб врятуватися від наркотичного полону, пішов добровольцем на фронт.

  Олександра прийняли санітаром на 68-й поїзд, що курсував з 1914 по 1916 року, між Москвою та передовою. Військові роки наклали відбиток на творчість, його пісні розповідали людям правду, змушували вірити і мріяти. Співак давав концерти перед солдатами Добровольчої армії, а потім з новим паспортом і під новим ім'ям відправився в Європу. Австрія, Німеччина, Франція і Бельгія, Польща та Румунія захоплювалися Вертинським і в шикарних ресторанах, і в скромних шантанах і кабаре. Довго Вертинський прожив в Америці, де його концерти мали великий успіх. Довгий час Олександр Миколайович жив в Китаї. У Шанхаї багато виступав і був улюбленцем публіки. 
   У 1936-му році радянський уряд почав переговори про повернення Вертинського на батьківщину. Позитивного вердикту йому довелося чекати довгих сім років. Навесні 1942 року в японському місті Токіо в радянському посольстві був зареєстрований шлюб Олександра Вертинського та Лідії Циргвава. Лідія подарувала Олександру  двох чудових доньок. 
  Коли Вертинські повернулися на батьківщину, донечкам співав тільки українських колисанок, розспівувався українською «Реве та стогне…». На кіностудії Довженка грав українською у фільмах «Кривавий світанок» і «Полум'я гніву», чим дуже пишався. Ледь не плачучи артист казав про Україну: «Так я ж тут народився! Це ж моя Батьківщина!». А Києву зізнавався в коханні: «Я готовий цілувати твої вулиці».

 У Радянському Союзі, по поверненню, Олександр Миколайович відпрацював більше 2000 концертів. Публіка любила його, приймала тепло і сердечно. Однак, офіційного, державного визнання його мистецтва не було. Олександр Миколайович не потребував слави, вона у нього була. Але він хотів бути визнаним на своїй улюбленій Батьківщині.
 Помер Олександр Вертинський 21 травня 1957 року в Ленінграді, нині Санкт-Петербурзі.