"Китай: мудрість та філософія життя"

 Якщо відчуваєте втому чи бажаєте  позбавитись буденної метушні, візьміть  до рук  частинку Китаю - збірку поезій, у яких пульсує  заспокійлива мудрість  Піднебесної.  За читанням цих віршів у людській уяві повстають мальовничі картини китайської природи, які жоден художник не відмовився б зобразити на полотні.
 В середньовічному  Китаї панував культ книги, поезія досягла розквіту і стала одним з головних  елементів  життя суспільства.  У бібліотеках стояла повна тиша, курилися пахощі. Читач ніколи не торкався сторінок пальцями – він перегортав їх довгими нігтями, повільно і дбайливо. Китайські поети були найосвіченішими людьми, добре зналися на історії та філософії життя.
 Уміння писати вірші було найважливішою умовою для отримання посади: лише той, хто володів секретами віршування, мав змогу складати державні екзамени.  Вважалося, що поезія здатна замінити ліки, втамувати душевний біль. Китайська поезія настільки автентична, що зрозуміти її європейській людині повністю взагалі неможливо.
То ж просто   насолоджуємося  її  мудрістю  та красою! 

Лі Бо (701-762 р.р.) 
(вірші у перекладі 
Леоніда Первомайського)



               ***
Там у тебе ледь-ледь
почали зеленіти поля,
А у нас вже шовковиця
важко схилила гілля.
Коли б ти про дорогу до мене
помислити міг,
Серце б, мабуть, од щастя
порвалося в грудях моїх.    
                                                                                   
              ***                                                                   ***

Ворон над містом кричить,                            На яшмових сходах 

Притулку шукає на дереві                              Біліє  холодна

Ніч відпочить.                                                  роса.

А жінка з Цзіньчжоу                                       Промокли панчохи.

Од кросен своїх не встає,                               Пливуть мовчазні 

Прозору парчу                                                 небеса.

Невідомо для кого снує.                                 Дивлюсь крізь 
Спинила свій човник,                                     фіранку
А ниті пливуть золоті...                                   на місяць осінній 
Як гірко їй ніч ночувати                                 печальний,
В журбі і самоті!   
                                                                         На тихій воді       
                                       він тремтить
                                       І повільно згаса.                                                                     
                                                                          

        

         ***
Поблизу галереї
росте сосна-одиначка —
В такої, природно,
розкидисте гілля й густе.
Вітрець навколишній
навіть на хвильку не вщухне:
Йому тут воля —
тож дме він і вдень, і вночі.