"Піднебесна: вражає і дивує"

   Китай - одна з найбільш дивних і незвичайних країн світу. Багатство її культури та історії вражає уяву. Як тут гармонійно сплелися величезні хмарочоси, маленькі будиночки з пахощами та різьбленими дахами. Ця країна дивує своїми пам'ятками, своєю незвичністю, багатовіковою історією і традиціями, які живі досі. До того ж ця держава розвивається у всіх сферах і напрямках просто з фантастичною швидкістю! Цій країні вдалося стати великою державою.

   Але в першу чергу Китай відомий найбільшою кількістю населення, ця цифра перевищує 1,3 мільярда людей. Тут проживають 55 різних народів, які розмовляють на 206 мовами. Тому китайці з різних регіонів можуть не розуміти один одного.

    Якщо населення Китаю буде проходити повз вас в одну лінію, то ця черга ніколи не закінчиться з-за швидкого зростання населення Китаю. Кожні 2 секунди народжується одна дитина. За годину населення Китаю збільшується майже на 1900 дітей.

   Ще з 1978 року уряд Китаю намагався обмежити народжуваність, ведучи сувору політику планування сім'ї. Однак, незважаючи на це, кількість людей в країні неухильно зростала. Так, у 90-ті роки в середньому щороку населення збільшувалося на 12 мільйонів осіб. Щоб стабілізувати ситуацію, уряд тривалий час працював під гаслом «одна дитина на сім'ю».

   Проте результати такої політики були не дуже хорошими. В першу чергу, в 2000-ні роки Китай відчув, що працездатне населення значно скоротилося і виникла нестача кадрів. А ще в країні стало народжуватися набагато більше дівчаток, мабуть не всі поспішали за другою дитиною. Так і виходило, що у середньостатистичного китайця немає брата і сестри. А ще немає дядька і тітки. Та і зі шлюбами стало складніше. Саме з цієї причини китайцям з 2016 року дозволено мати двох дітей.

    А родина в Китаї - це святе. Є мільйон приказок про сімейне життя, про дім, про родичів та самовідчуття в цьому світі генетичних зв’язків. Кожен китаєць живе і знає, що живе заради родини.

     Почавши романтичні стосунки ще в школі, молоді люди вже окреслюють пару на майбутнє. Вони починають вибудовувати оточення, плани й родинні зв’язки. Більшість одружених пар живуть разом зі старшої школи. Позустрічатись і розбігтися - так не прийнято. Розлучення трапляються, і ніхто за них нікого не засудить, проте це радше винятки. Якщо стається так, що подружжя розпадається або хтось із двох помирає, то другий має всі шанси залишитися самотнім на все життя, бо пари однолітків уже давно сформовані. 
   Батьками стають років у 26–28, причому, народивши дітей, віддають їх своїм мамам-татам, а самі облаштовують кар’єру й побут, через те сім’ї часто живуть великими анклавами (бо ще дід із бабою по-азійськи живі-здорові, можуть із правнуками допомагати).

  Утім, і в Китаї не все так райдужно. Анекдоти про свекрух із невістками теж побутують. Хоча, дочекавшись дітей з роботи, старше покоління з чистим сумлінням іде на свіже повітря танцювати (тут це роблять по всіх кутках), займатись у-шу або музикувати разом з однодумцями, прилюдні скандали майже не трапляються, «сміття» з хати тут майже не виносять.

   Кожен китаєць, хоч би де він був, прагне додому. Тут насправді рідко мріють про мандри: це швидше віяння західних цивілізацій. Кажуть: «Можна працювати далеко від домівки, але Новий рік треба зустрічати вдома».