«Богдан-Ігор Антонич. Гармонія душі»

   
  Антонич Богдан-Ігор Васильович — поет-романтик, поет-мислитель. Він збагатив україн­ську літературу монументальними образами космосу, океанічних стихій, картинами, в яких поєднано реалістичні й фантастичні мотиви.

   Народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 році у с. Новиця на Лемківщині (тепер територія Польщі) в досить заможній сім’ї священи­ка. З початком Першої світової війни родина Антоничів зму­шена була виїхати з рідного села, оскільки воно потрапило в епі­центр бойових дій.
Обдарований великими здібностями — малярсь­ким, музичним, а головне, поетичним хистом, — Богдан Антонич став писати дуже рано, ще дитиною. Перший вірш поета з’явився у 1931 році в журналі «Вогні», коли Антонич навчався на філологічно­му факультеті Львівського університету. Після закінчення універси­тету в 1934 році з дипломом магістра філософії перед поетом відкрива­лися можливості закордонних студій та наукова кар’єра, одначе всі надії закреслила несподівана смерть у двадцятивосьмирічному віці.

   Дуже коротке життя Антонича сповнене наполегливою працею та кипучою творчістю. Основна його діяльність полягала у роботі над літературною мовою, над поетичним словом, над формою вір­ша. Він пише збірки поезій «Привітання життя», «Три перстені», «Книга Лева», працює над книгою релігійної лірики та гімнів «Вели­ка гармонія», яку не захотів опублікувати. Працюючи над поезіями, Антонич водночас готує рецензії, фейлетони, дотепні пародії, реда­гує журнал «Дажбог», мистецький збірник «Карби», пише лібрето опери «Довбуш», роман «На тому березі», який так і не був закінче­ний. Видає численні статті з питань естетики: «Монументальний ре­алізм» (1932), «Між змістом і формою» (1932), «Національне ми­стецтво» (1933) тощо.

   Своїм літературним доробком Богдан-Ігор Антонич посідає важ­ливе місце в українській модерній літературі. Його твори пройняті захопленням життям, природою, світом-ідей. Він відчуває дивовижну єдність усього живучого, тож і про себе пише: «Я не людина, я рослина, а часом я мале лися». З його захоплення виростає казковість світу, зокрема рідної Лемківщини.

   З роками казковість у поезії Антонича міняється на філософське заглиблення в проблеми життя, які розширюють тематику його віршів. У творчості поета звучать різні мотиви: соціальні, боротьби і відваги, відгуки на події дня, ставлення людини до природи, до ко­смосу і до Бога, теми буття, народження і смерті. Антонич намага­ється дійти «до дна», до суті речей і явищ. З цього джерела постає по­етова містика, відчуття вічності, про яке він пише: «Мабуть, мій дім не тут. Мабуть, аж за зорею». 

   Широка філософська проблематика загальнолюдського звучан­ня, казкове захоплення життям, різнорідність форм ставлять Богдана-Ігоря Антонича в ряди світових поетів.
 Помер Антонич Богдан-Ігор Васильович 6 липня 1937 року у Львові.