"Митці України: Верховинцю В.М. - 140"

   Верховинець (Костів) Василь Миколайович — яскрава зірка на небосхилі українського духовного відродження першої третини XX століття Ренесансний дух епохи сколихнув багато­гранний талант, що розкрився у фольклористиці, композиторській творчості, хоровому виконавстві, музично-театральному мистецтві, етнопедагогіці, хореографії. Ідея розбу­дови національної культури визначила мету і спосіб життя митця, яке він самовіддано поклав на олтар служіння народові 

   Народився Василь Верховинець у 1880 році на Івано-Франківшині у селян­ській родині. Навчався в учительській семінарії Самбора, у Краківській консерваторії, брав приватні уроки в О. Мишуги, закінчив Музично-драматичну школу М. Лисенка. Уся його практична і теоретична діяльність розгорталася під знаком естетичного осмислен­ня культури українського народу. У виконавстві й наукових працях митця знайшли відбиток глибокі знан­ня прадавніх шарів народного мистецтва, його символіки й архетипів. 

   Новаторським було мистецтво Верховинця-хореографа. Свій вели­кий практичний досвід митець виклав у фундаментальному досліджен­ні «Теорія українського народного танцю», що стала підгрунтям профе­сійного розвитку хореографічного мистецтва в Україні. Його філософ­ські погляди щодо природи національного танцю вплинули на розкриття безмежного світу української душі через пластику, музику і спів. Визначними були також відкриття хореографа в галузі балету, де він синтезував народний танець з технікою класичної європейської хо­реографії. В. Верховинець — постановник першого українського бале­ту «Пан Каньовський» М. Вериківського, танцювальних сцену «Натал­ці Полтавці» М. Лисенка. «Триколінний гопак» В. Верховинця одержав блискучу перемогу на Першому міжнародному фестивалі народного танцю в Лондоні. Узагальненим виявом багаторічних художньо-естети­чних пошуків митця став «Жінхоранс» (жіночий хоровий ансабль) — унікальний в історії українського хорового мистецтва. 

   Під впливом М. Лисенка митець зібрав і опрацював чимало народ­них пісень, видав у 1912 році грунтовну працю «Українське весілля», яка й дотепер не втратила своєї наукової актуальності. 

   Оригінальні композиторські твори В. Верховинця стоять в одному ряду з кращими музичними полотнами Л. Ревуцького, М. Вериківського, Г. Верьовки. Всенародну популярність здобули його пісні, хори, солоспіви. 

   Продовжуючи традиції М. Лисенка, К. Стеценка, С. Русової, В. Верховинець виробляє власну концепцію національно-естетич­ного виховання дітей та молоді, розробляє принципи етнопедагогіки, узагальнені в унікальній збірці дитячих ігор та пісень «Весняноч­ка». 

   У грудні 1937 році В. Верховинець був заарештований НКВС і без­підставно звинувачений як «учасник націонал-фашистського підпіл­ля». Реабілітований посмертно 25 квітня 1958 року. 

   Помер Верховинець Василь Миколайович 11 квітня 1938 році у Києві.