"Чужий серед своїх: А. Ки­сілю - 420"

   

    Адам Кисіль народився 1600 року в селі Низкиничах (нині Володимир-Волинського району Волинської області) у роди­ні потомствених волинян, православних шляхтичів Григорія Гнівошовича Киселя- Низкиницького і Терези Іваницької.      Загальновизнаний статус Киселів упродовж XVI століття — це поштива середньозаможна шляхта Західної Волині, надійна в службах і випробувана у війні. 

     Батько Адама, замолоду очолював корогву гусарів, воюючи в лавах війська Речі Посполитої під час польсько-російської війни 1577—1582 роках, а згодом, упродовж 1593—1609 роках, обіймав у себе в повіті виборну посаду володимирського зем­ського підсудка, тобто був помічником судді. 

     Близько 1610 року Адам Кисіль 10-літнім хлопчиком поки­нув батьківський дім, вирушивши, як тоді говорилося, «на науки». Втім, їхати довелося недалеко. У 1593 році в Замості (нині територія Польщі), коштом коронного канцлера Яна Замойського, власника Замостя, було засновано академію, орієнтовану на поширення освіти серед шляхти й горо­дян Русі та сусідньої Мазовії. 

    Шкільне приятелювання відіграло згодом помітну роль  у блискучій кар'єрі хлопця зі старо­винної та шанованої, але не вельми помітної волинської родини. 

    Подібно до більшості юнаків свого часу, Адам одразу зі шкільної лави подався до війська. Зокрема, у 1620 році взяв участь у невдалій для польської армії битві під Цецорою; у 1621 році — у прусській експедиції; зрештою дослужився до звання королівського ротмістра. 

     Приблизно тоді намічаються й перші щаблі його політичної кар'єри. Упродовж 1622 - 1629 роках А. Кисіль, як королівський представник, виїжджає на сеймики до Луцька й Житомира та на православний синод до Києва. В 1630 - 1632 роках  уже сама шляхта Волинського воєводства обирає його своїм послом на генеральний сейм Речі Посполитої. 

     Не менш стрімко множились і маєтки нового державного сановника. Скромному власникові єдиного спадкового села Низкиничів, яким бачимо Киселя у 10-х роках XVII столітті, наприкінці життя належало 65 населених пунктів, а річний прибуток магната-скоробагатька сягав 150 тис. злотих. Джерелом примноження земельних володінь стали, з одного боку, королівські пожалування, а з другого — скуповування земель та дбайливе господарювання. 

    З перших днів Хмельниччини Адам Кисіль став лідером партії компромісу, яка шукала способів примирення з повсталими. Йому, як досвідченому дипломатові й православно­му русинові, було доручено вести перші переговори з Богданом Хмельницьким у лютому (1649) в Переяславі, а згодом, у вересні 1651 року — у Білій Церкві. Діяльність дипломата впродовж початкового періоду війни підпорядковувалась ідеї досягнення згоди між Польщею та Україною, між якими роздвоювалася душа київського воєводи: ревного підданого й політичного діяча Речі Посполитої, з одного боку, але не менш щирого православного, закоханого у свою «милу Русь», — з іншого. 

     В Україні його зневажали, дорікаючи, що його «українські кості ляським м'ясом поросли». А у Польщі ненавиділи як зрадника і підозрювали у таємних шпигунських діях на користь Хмельницького. 

     Знехтуваний сучасниками, чужий серед своїх, Адам Ки­сіль помер самотньо у Низкиничах 3 травня 1653 року.