"Митці України: Дилецькому М. П. - 390"

     Дилецький Микола Павлович — композитор, засновник вітчизняної професійної музи­ки та музичної науки Нового Часу, яскравий представник українського бароко. У своїх творах досяг органічного синтезу надбань європейської музики XVI—XVII століття та націона­льних рису музичній «говірці». Як людина ренесансного типу, він відобразив життєствер­дний, героїчний характер українця доби національного Відродження. Його творчість здо­була визнання в Україні та за її межами.

    Відомості про Миколу Дилецького дуже скупі. Народився він близько у 1630 році, місце народження невідоме. На те, що він «житель града Кієва», вказував його колега Іоаникій Коренев. Найповніші уявлення про життя та діяльність дають його Передмови до теорети­чних праць.

    М. Дилецький навчався у Віденській колегії єзуїтів, де пройшов курс «вільних наук», отримавши звання академіка. Здобув грунтовну музичну та загальну освіту, знав кілька мов. У Вільні він створив по­сібник «Граматика співу мусікійського» (1675). Ця праця стала осно­вою подальшої наукової діяльності композитора і вперше, після ше­сти століть плекання одноголосого церковного співу, утверджувала сучасний тип нотного запису, новий хоровий багатоголосий спів на гармонійній основі.

   У 1677 році М. Дилецький працює в Смоленську, де створює роз­ширений варіант «Граматики». Про швидке зростання авторитету молодого академіка свідчить запрошення до Москви, де він у 1679 році пише нову версію свого трактату. В Москві починається найбільш відомий період у біографії митця. М. Дилецький входить у коло ін­телектуальної еліти прозахідної орієнтації, яка впливала на зміну культурних орієнтирів — із середньовічних на модерні; спілкується з поетом, драматургом Симеоном Полоцьким, Симоном Ушаковим — автором трактату про нові засади живопису, музикантами Тихоном Макаріївським, Іоаникієм Кореневим, у домі якого він жив.

   Ймовірно, Дилецький деякий час перебував в Усольї (на Камі) у «іменитого чоловіка», промисловця Григорія Строганова. До цієї думки схиляє факт замовлення останнім нової, найбільш фундаментальної версії музичного трактату композитора. Г. Строганов був знавцем музики, утримував хор знаменного співу, запровадив «київських співаків» — тобто українське багатоголосся.

   Найпізніша версія «Граматики», цікава своєю соковитою українською мовою, виникла в 1723 році. Якщо її пе­реписав сам автор, то це остання дата в його біографії.

   Творчість і теоретичні розвідки М. Дилецького свідчать про його прекрасну обізнаність із найновішими течіями в хоровому мистецт­ві й теоретичній думці Італії, Німеччини, Польщі. В трактаті поєдну­ються теоретична система, засади музичної риторики, естетики і практичні поради з композиції в «партесному» стилі. Завдяки цьо­му українські та східнослов’янські музиканти увійшли в загальноєвропейський процес.

   З рукописів творів Миколи Дилецького, які було знайдено в Ки­єві на початку 70-х роках XX столітті, він постав як блискучий суто бароко­вий композитор. Яскравість образів, ясність, прозорість звучання визначають істинно класичні риси його музики.

     Помер Дилецький Микола Павлович близько у 1690 році.