"Митці України: Гончару І. М. - 110"

     

     Гончар Іван Макарович — самобутній скульптор, маляр, відомий колекціонер творів українського народного мистецтва та предметів побуту. Будинок митця, у якому експонується колекція, перетворено на музей І. Гончара — Український центр народної культури «Музей Івана Гончара». Народний художник України (1991). Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1989).

     Іван Гончар народився 27 січня 1911 році в с. Лип’янка на Черкащині у селянській родині. Після закінчення сільської семирічки у 1927 році вступив до Київської художньо-індустріальної школи. Його вчителями були К. Трохименко, К. Єлева та В. Климов. У 1936 році закінчив Ки­ївський інститут агрохімії, проте любов до мистецтва переважила і Гончар почав працювати в київських скульптурно-монументальних майстернях. Першу самостійну роботу «Давид Гурамішвілі» митець виставив 1937 році, а в 1939 році на виставці, присвяченій 125-річчю від дня народження Т. Шевченка, публіка змогла оцінити скульптуру «Тарас-водоноша».

     Другу світову війну, з першого і до останнього дня, Іван Гончар пройшов офіцером-зв’язківцем у діючій армії. Під враженням пере­житого у 1945 році скульптор виконує два твори — «Гранатометник» та «З поля бою» («Побратим»), Етапними для митця стали 50-ті роки ХХ століття, коли І. Гончар утвер­див себе як скульптор-портретист. Найвідоміші його пам’ятники М. Горькому в Ялті, Т. Шевченку в с. Шешори Івано-Франків­ської обл., С. Васильченку в Ічні Чернігівської обл. Для творчої манери митця характерне м’яке ліплення з тонким моделюван­ням, яке збагачує форму світлотіньовими нюансами, створює вра­ження животрепетності. І. Гончар очолював секцію скульптури Київської організації Спілки художників України, був членом Ху­дожнього фонду СРСР. 

 Іван Гончар-маляр відомий серією живописних історико-етнографічних робіт «Весілля в Україні», добіркою краєвидів «Мальовнича Україна», серією народних типажів з різних куточків України. Він — автор 16-томного історико-етнографічного альбому «Україна та українці», побудованого на документальних матеріалах, що зберіга­ється в рукописі. 

    З 1957 року І. Гончар подорожує по Україні як етнограф. Він зби­рає, вивчає і популяризує твори українського народного мистецтва, книги, експонати професійної культури, предмети побуту. Його колекція нараховує понад 15 тисяч експонатів. Споруджений влас­ними руками будинок І. Гончар згодом перетворив на хатній му­зей, що став справжньою академією народного мистецтва Украї­ни, художнім втіленням народного духу. Черпаючи наснагу-у без­донній криниці народної творчості, митець викарбовує власний творчий стиль. 

     У 1972 році І.Гончара звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі», і його ім’я на довгі роки покрилося пеленою забуття. Лише в 1988 році, у процесі демократизації суспільства, було влаштова­но першу велику персональну виставку художника. На жаль, спадщина визначного діяча мистецтва Івана Гончара в переваж­ній більшості не опублікована, вона ще чекає на увагу дослідників і цінителів.

     Помер Іван Макарович Гончар 18 червня 1993 році у Києві та похований на Байковому кладовищі.