"Без творчості немає життя"

     Поет. Публіцист. Критик і історик літератури. Перекладач. Редактор. Видатний громадський і державний діяч. Академік, лауреат різних премій. І все це одна людина - Павло Тичина.

     Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року. Батько був сільським дяком, мати - проста селянка. Свої перші поетичні враження поет черпав з народної пісні, з церковних обрядів. У 1901 році батько посилає Павла вчитися до бурси у Єлецькому монастирі. За бурсою була семінарія, яку він закінчив у 1913 році. Перші публікації поета з'явилися у 1912 році в популярних журналах "Рідний край" та "Українська  хата". Перша збірка "Сонячні кларнети" була ніби світлою звісткою відродження народу.

     Наступна книга віршів "Плуг" принесла Павлу Тичині славу натхненного співця "краси нового дня". У 1924 році побачила світ збірка поезій "Вітер з України". В ній проявилися яскраві риси майстерності  поета.

     Віра в перемогу народу, щира любов до України і бажання вічно їй служити звучить в багатьох його віршах.

      Пізніше з'являються книги поезій "Чернігів", "Чуття єдиної родини", "Перемагать і жить", "День настане". Поема "Похорон друга" знаменує відродження поетичного таланту митця, звучить ідея безсмертя народу.

      У повоєнні роки виходять нові віршовані книги поета: "І рости, і діяти", "Могутність нам дана", "Ми - свідомість людства" та інші. У спадщині П.Тичини - численні переклади творів О. Пушкіна, О. Блока, М. Ушакова, Я. Колоса, Л. Стоянова.

    Помер Павло Григорович Тичина 16 вересня 1967 року в Києві.