"Славетні імена: Князь Ігор"
870 років від дня народження
Ігор Святославич — князь новгород-сіверський з роду князів чернігівських, син Святослава Олеговича, відомий спорядженням двох походів на половців (1184, 1185), останній з яких виявився невдалим. Увічнений у славнозвісному «Слові о полку Ігоревім».
Народився Ігор Святославич 2 квітня 1151 року, походив з роду князів чернігівських, син Святослава Олеговича, князь новгород-сіверський. Відомий невдалим походом на половців, що стався 1185 року. Дещо раніше, 1184 році князь Ігор спорядив військо, з яким ходив на половців і здобув велику перемогу неподалік р. Ворскли над ханами Кобяком і Кончаком. Переможний похід 1184 році спонукав Ігоря Святославича до нової воєнної компанії. У похід Ігор вирушив 1185 році разом зі своїм братом Всеволодом, князем курським і трубчевським, та небожем Святославом Ольговичем, князем рильським.
Заразом з коуями (гілки чорних клобуків) княжі полки пішли до берегів Дону й Салу. Перше зіткнення з половцями завершилося перемогою русичів, але на берегах Каялу Ігор зазнав поразки і був взятий у полон. З половецького полону князю Ігорю вдалося втекти.
Саме цей похід Ігоря Святославича і покладено в основу знаменитого «Слова о полку Ігоревім».
При дворі Ігоря Святославича, як і в Києві, панувала сприятлива для творчості культурна атмосфера. Співці-оповідачі, музики з кіфарами й гуслами зустрічалися на той час при багатьох княжих дворах, кожен князь своїми двірськими правилами хотів уподібнитися київському стольному. Увічнення Ігоря та його ратних справ здійснено представником словесного кола двірських людей.
«Слово» — широко розгорнутий за ходом викладу епічний твір, опертий на давні словесно-літературні традиції київського княжого середньовіччя. Час князювання Ігоря вмілий у слові оповідач про Ігорів похід співвідносить з ширшим часовим контекстом, його погляд сягає аж до Володимира Великого, продовжувачем справи якого він вважає Ігоря: «Почнемо ж, браття, повість цю від старого Володимира до сьогочасного Ігоря». Вправний у «старих словесах» автор «Слова» подає ще й цілковиту культурну епоху руського життя й світогляду ранніх княжих часів: у творі зображено й давніший княжий побут (соколине полювання та інші деталі), введено представників староруського пантеону. Серед героїв твору виявляються Ве- лес, Хорс-сонце, й Даж-бог — дід-прародитель русичів.
Незважаючи на тогочасне непорозуміння поміж князями, автор намагається привернути «відбіглих» князів до стольного Києва: на Софію Київську звернено погляд самого автора, до Софійських дзвонів прислухається Всеслав полоцький.
У «Слові» поєднується і туга (плач Ярославни), і давньокняжа слава, хоча й затьмарена невдачею Ігоря на полі борні.
Після смерті чернігівського князя Ярослава 1198 році Ігор посідає Чернігівське князівство, яким правував аж до своєї кончини.
Заразом з коуями (гілки чорних клобуків) княжі полки пішли до берегів Дону й Салу. Перше зіткнення з половцями завершилося перемогою русичів, але на берегах Каялу Ігор зазнав поразки і був взятий у полон. З половецького полону князю Ігорю вдалося втекти.
Саме цей похід Ігоря Святославича і покладено в основу знаменитого «Слова о полку Ігоревім».
При дворі Ігоря Святославича, як і в Києві, панувала сприятлива для творчості культурна атмосфера. Співці-оповідачі, музики з кіфарами й гуслами зустрічалися на той час при багатьох княжих дворах, кожен князь своїми двірськими правилами хотів уподібнитися київському стольному. Увічнення Ігоря та його ратних справ здійснено представником словесного кола двірських людей.
«Слово» — широко розгорнутий за ходом викладу епічний твір, опертий на давні словесно-літературні традиції київського княжого середньовіччя. Час князювання Ігоря вмілий у слові оповідач про Ігорів похід співвідносить з ширшим часовим контекстом, його погляд сягає аж до Володимира Великого, продовжувачем справи якого він вважає Ігоря: «Почнемо ж, браття, повість цю від старого Володимира до сьогочасного Ігоря». Вправний у «старих словесах» автор «Слова» подає ще й цілковиту культурну епоху руського життя й світогляду ранніх княжих часів: у творі зображено й давніший княжий побут (соколине полювання та інші деталі), введено представників староруського пантеону. Серед героїв твору виявляються Ве- лес, Хорс-сонце, й Даж-бог — дід-прародитель русичів.
Незважаючи на тогочасне непорозуміння поміж князями, автор намагається привернути «відбіглих» князів до стольного Києва: на Софію Київську звернено погляд самого автора, до Софійських дзвонів прислухається Всеслав полоцький.
У «Слові» поєднується і туга (плач Ярославни), і давньокняжа слава, хоча й затьмарена невдачею Ігоря на полі борні.
Після смерті чернігівського князя Ярослава 1198 році Ігор посідає Чернігівське князівство, яким правував аж до своєї кончини.
Помер Ігор Святославич 29 грудня 1202 році в Чернігові.
Коментарі
Дописати коментар