"Чорнобиль немає минулого"
"Триста літ поволеньки пролине –
Стронцій розпадеться і помре, –
На новому полі неодмінно
Час його, мов попіл, приоре.
Час очистить Прип’ять незглибиму,
Оживуть і луки, і сади,
Та Чорнобиль вічно берегтиме
Хрест своєї чорної біди"
І.Гнатюк
Квітень 1986 року увірвався стрімко й безжалісно в історію України і всього світу, вибухнув атомними частинками, спопелив, понівечив сотні тисяч людських доль.
Почався новий відлік часу: Болісний. Гіркий. Печальний...
Майже в центрі Європи, на щедрих, благодатних землях українського Полісся сталася аварія, яку обгрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.
Минуло вже 35 років, а жахливі події тієї Чорнобильської катастрофи продовжують хвилювати людей – тих, кого зачепив атом своїм чорним крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої землi.
Віртуальна виставка "Чорнобиль не має минулого" повертає нас у ті часи.
Любов Сирота написала свій роман ще у 1991 році. Страшна історія про аварію на Чорнобильській АЕС, про місто Прип'ять. Гірка історія про чорнобильську біду, з якою люди залишилися сам на сам ..
У книзі історія родини - матері і сина, які жили в Прип'яті, неподалік від АЕС і з їх вікна було видно все, що там відбувалося у квітні 1986 року. Разом з героїнею читач поступово занурюється в пекло. Це те пекло, яке накрило прип'ятчан після трагедії - нескінченні поневіряння по кабінетах у пошуках житла, хвороби, від яких ніхто не врятувався, бо від них не має порятунку. А ще про тих, хто повинен був після всього супроводжувати постраждалих людей по життю і оберігати... Повинні були... Але чи робили...
Маркіян Камиш - один з найвідоміших українських "сталкерів" Чорнобильської зони відчуження.
"Почалося все з того, що я захотів сходити туди раз або два, щоб набрати матеріалу для книжки. І ось уже минуло п'ять років у ритмі, коли я або йду в Зону, або прийшов із Зони, або готуюся до наступної прогулянки в Зону", - розповідав він ВВС Україна минулого року.
Ці твори також описують емоції та враження людей, які з тих чи інших причин опинилися у покинутій людством місцевості, та проекції їхніх думок "звідти" на "нормальний світ".
"Оформляндія, або Прогулянка в Зону" - емоційний вимір Чорнобильщини, занурення у світ нелегальних туристів-"сталкерів". В цій книзі ви не знайдете стандартних описів Зони, нудних історичних викладок і роздумів над істинними причинами Чорнобильської аварії. Тут - погляд зсередини на явище нелегального туризму у Зону відчуження, яка є унікальною територією українського Полісся впродовж майже 30-ти років. Тут - смарагдові болота, міліцейські засідки і збиті до кривавих мозолів ноги. Тут загрозливі зливи нічної Прип'яті та світанкові чари Полісся.
Книга проілюстрована фотографіями, які зробив сам автор.
Після аварії на ЧАЕС у 1986 році тотальне відселення мешканців Києва – столиці України і міста-мільйонника, було цілком реальним сценарієм. Як в цьому випадку могли розвиватися події, автор уявив у романі «Київ-86». Через 30 років після аварії провідник-«сталкер» веде японських туристів до заповітної мети – покинутого Києва, який мріють побачити всі мандрівники на планеті, але наважуються лише одиниці.
Ця книга – гарячий поцілунок літа в місті, яке ми могли втратити.
Шовкошитний В. "Чорнобиль. Я бачив"
Художньо-документальна повість «Чорнобиль. Я бачив» – це нова спроба одного з провідних українських сучасних письменників Володимира Шовкошитного, самовидця Чорнобильської аварії й активного ліквідатора її наслідків, поєднати воєдино літературу пам’яті й літературу факту. Адже, на його думку, не існує жанрів поза життям, а воно, життя, є жанром всеохопним. Отож, у творі поєднані спогади очевидців найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, учасників ліквідації її наслідків, простежені долі літературних героїв, проаналізовані техногенні, економічні, соціальні й медичні наслідки наймасштабнішого рукотворного лиха, показані перспективи повернення забруднених територій в народногосподарський обіг. Ця книга дає відповідь на головні питання, що постали після Чорнобиля, вона показує духовний зв’язок героїв Чорнобиля, майданівців та учасників АТО. Адже всі роки після Чорнобиля автор був в епіцентрі Українського життя. У книзі спростовується безліч міфів, зокрема, породжених серіалом каналу НВО «Чорнобиль».
Художньо-документальний роман білоруської письменниці Свєтлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, говорить голосами «маленьких людей» про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави.
Роман створено на основі розлогих інтерв’ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами «зони», посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими.
Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки. Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою.
Одразу після аварії місто Прип’ять зникло, воно начебто ніколи не існувало. У газетах, по телебаченню, по радіо місто Прип’ять скромно називали селищем енергетиків. Селище, де жило п’ятдесят тисяч населення, де лише дітей було стільки, скільки мешканців у Чорнобилі, який геть несподівано став символом цієї жахливої трагедії. Жах раптової евакуації накрив Прип’ять разом із хмарою радіоактивного пилу. Ось про ці перші, найстрашніші після аварійні дні автор і розповідає.
Ця книжка – подорож письменника крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль. Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи. Незаперечна цінність видання і в тому, що це погляд людини з іншої культури – адже авторка суміщає в собі єврейську, російську і французьку культури, родинно пов’язана з Україною.
Відомий поет, перекладач, прозаїк та інженер (а після Чорнобильської катастрофи — головний інженер Управління будівництвом Чорнобильської атомної електростанції, ліквідатор наслідків аварії) Юрій Завгородній узявся за найважче — передати словами зростання непорозуміння між душевними друзями, з котрих (за рівних стартових умов) один знає, що скоро стане мертвим (і таки помирає), а другий не відає, чи сам надовго ще залишиться живим. Ця книжка є роздумами над загальнолюдськими проблемами, візіями зболеної пам’яті, які не створюють цілісного епічного полотна, а намагаються змалювати давні події через окремі фраґменти доль двох людей, які з різних причин опинилися в «Зоні поза часом», що є тільки тлом подій одного задовгого дня.
В книзі Людмили Житньої 135 спогадів живих свідків трагедії. Підуть з життя люди, а їх спогади залишаться для майбутніх поколінь, як попередження. Донести до сучасників, зокрема, молоді, пам'ять про трагедію віку. Адже вони є господарями Землі!
Ми пам'ятаємо всіх тих, хто загинув у Чорнобильській катастрофі!
Ми вклоняємось усім ліквідаторам аварії на ЧАЕС, які, не шкодуючи свого здоров'я і життя, намагалися обмежити біду, зупинити розбурхану стихію!
Коментарі
Дописати коментар