"Мрійниця великої душі"

 

"Це вже було колись. Із іншою.

А нині обрано тебе.

Палає дощ, свавільно змішаний

з вогнем смеркаючих небес.

А світ уже залито тишею,

і дім спливає з глибини,

і зябрами дверей відсніжено

він диха, диха - аж дзвенить

од тої радості очищення,

світіння стель, підлог і стін.

Євангелійське благовіщення

збувається у домі цім."

Ірина Жиленко - поетеса тонкого ліричного обдарування. Її вірші і поеми розкривають духовно багатий світ жінки-сучасниці, залюбленої в красу праці, природи.

Ірина Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Закінчила 1964 року факультет української філології Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Працювала в редакціях газет і журналів.

Перші вірші побачили світ у 1958 році, перша поетична збірка "Соло на сольфі" - 1964 року. З того часу друком з'явилося понад півтора десятка книжок, серед них: "Автопортрет у червоному" (1971), "Вікно у сад" (1978), "Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна" (1979), "Дім під каштаном" (1981), "Збулося літо" (1983).

  Лауреат премії імені Володимира Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі»), Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій вінарні»), лауреат премії імені Василя Стуса (2012). 

   Паралельно з книжками лірики поетеса постійно писала й для дітей. Ірина Жиленко мала дар проникнення в дитячу душу. Тут їй, напевно, став у пригоді досвіт роботи із дітьми в дитячому садку, де вона працювала в юності.

  Ірина Жиленко вміла виразно й щиро відтворити стан душі й переживання свого ліричного героя, яскраво розкрити дорослі та дитячі характери в складних, драматичних ситуаціях. Вона була вдумливою й людяною поетесою, людиною із глибоким знанням життя. 

   Ірина Жиленко померла 3 серпня 2013 року.