Митці України: Івану Миколайчуку-80"

Миколайчук Іван Васильович - відомий актор, режисер, сценарист. Заслужений артист Української РСР (1968). Лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка (посмертно).
Він народився 15 червня 1941 році в гуцульському селі Чорториї (Чернівецька область). Страшні роки війни, які припали на раннє дитинство, не заслонили перед ним краси буковинського краю, а, навпаки, посилили відчуття прекрасного. Іван був четвертою дитиною, няньчив шістьох молодших. До школи ходив за чотири кілометра, а в жнива працював у полі. І якщо природа виховала в ньому поетичну душу, то люди, поруч із якими він ріс, - привітність і чуйність.

Іван умів чути музику в усьому, що його оточувало. Кіно він побачив уперше тільки в 14 років, коли вступав до Чернівецького музичного училища, а закінчив його 1957 році за фахом "хормейстер художньої самодіяльності" і вступив до театру-студії при Чернівецькому драматичному театрі імені О. Кобилянської. Він водночас закінчував десятирічку і грав у театрі комедійні та трагікомічні ролі.
В інституті його талант відразу ж помітили. Керівник курсу В. Івченко рекомендував студента на головну роль у фільмі "Тіні забутих предків". Режисер картини Сергій Параджанов прийшов у захват від молодого актора: "Юний, страшенно схвильований, він світився дивним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалася з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор... Ми відчули, що це - унікальний талант...".

 "Тіні забутих предків" було визнано одним із 20 кращих фільмів усіх часів і народів. І ще в розпалі зйомок І. Миколайчук був затверджений на роль Тараса Шевченка у фільмі "Сон" (1964). Про цю роль міг тільки мріяти актор-українець, але й відповідальність була висока - до нього глядачі бачили образ великого Кобзаря, створений А. Бучмою і С. Бондарчуком. Іван вклав у цей фільм усю душу. Так третьокурсник став відомий.

Перше десятиліття Іван Миколайчук активно знімався, щедро витрачаючи енергію і талант, наділяючи своєю чарівністю героїв, які не завжди піднімалися до рівня його особистості ("Гадюка", "Анничка", "Помилка Оноре де Бальзака", "Розвідники" й інші).
Коло інтересів Івана Миколайчука не обмежувалося кіномистецтвом. Графіка, скульптура, живопис, поезія - ось далеко не повний список захоплень актора. Саме І. Миколайчук, який знав безліч українських народних пісень, став натхненником створення чудового тріо "Золоті ключі", до якого ввійшли володарки чудових голосів Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська і його дружина. Він також підібрав музику до чотирьох своїх фільмів, у числі яких - "Білий птах із чорною ознакою" (1972), що став скарбницею українського кіно.

Іван Васильович був натхненником і співавтором сценаріїв "Білого птаха із чорною ознакою" і "Мріяти і жити", написаних разом з Ю. Іллєнком; "Відлюдько" разом з Р. Балаяном (1978), "Під сузір'ям Близнюків" разом з В. Івченком і І. Росоховатським. У фільмі "Така пізня, така тепла осінь" (1981). Іван Миколайчук виступав як актор, режисер, сценарист разом з В. Коротичем.

Його талант був тільки на злеті, коли у творчому житті актора після 1976 року настала чорна смуга. І. Миколайчуку, який набув на той час визнання завдяки власному таланту і працьовитості, практично заборонили зніматися. Актор не вписувався в рамки "соцреалізму". Владу дратувала його "національна самосвідомість", схиляння перед українським народом, його культурою, природою. Він усвідомлював себе українським художником і жив святою любов'ю до України. А в ті часи така позиція просто заборонялась. Але Іван говорив про те, що знав найкраще, і люди всього світу розуміли і приймали його творчість.

Успішний режисерський дебют Івана Миколайчука - фільм "Вавилон ХХ" (1979 році, за романом В. Земляка "Лебедина зграя"), де він був також співавтором сценарію, автором музичного оформлення, виконавцем ролі Фабіана. На Всесоюзному кінофестивалі картина завоювала приз за кращу режисуру. У цьому фільмі Іван Миколайчук не відтворював прозу життя, а витягав на світло її піднесену душу. Глядачі побачили буття подільського села другої половини 1920 років.

Іван Васильович тужив за світом поетичного кіно. У нього був конкретний задум - поставити фільм про українців, яких доля відірвала від рідної землі. Тема, якої ще ніхто не торкався в українському кіно. Він хотів зняти фільм про ностальгію, про безповоротну втрату. Але сценарій "По той бік ночі", написаний разом із В. Коротичем, відкинули, а коли все-таки дозволили зняти, то урізали так, що від задуму практично нічого не залишилося. І. Миколайчук розумів, що національне поетичне кіно йому знімати не дадуть, а життя без цього він собі не уявляв. Іван Васильович жив надіями і говорив, що надії - "це обручі, які не дають розірватися серцю". 

Говорять, що за чотири дні до весілля Іван сказав Марічці: "Я знаю, що проживу недовго. Але 25 років обіцяю...". Тяжко хворий, він дзвіночком підкликав її до себе й прошепотів: "Нам сьогодні 25. Дай я тебе поцілую". Через чотири дні, 3 серпня 1987 року Іван Миколайчук помер. Йому було тільки 46 років.
Тепер його називають символом українського кіно. Актор знався в 34 фільмах, але десятки зрілих, вистражданих задумів так і не встиг здійснити... Звичайно, для актора найкраща оцінка таланту - це визнання його творчість наступними поколіннями глядачів.