"Корифеї українознавства: А. М. Лобода"
Народився майбутній академік Андрій Митрофанович Лобода 26 червня 1871 році в м. Свенцяни Віленської губернії в родині, як він сам писав, українця-чернігівця. По закінченню гімназії, у 1890 році юнак стає студентом Київського університету. Саме в його стінах студент Лобода формується як дослідник-фольклорист і етнограф. Так, його праця з сербсько-болгарського народного епосу була рекомендована вченою радою історично-філологічного факультету університету до друку.У 1898 році А. Лобода стає приват-доцентом, а у 1904 році - професором університету. На нього покладають почесні й відповідальні обов'язки редактора "Университетских известий". Вже у дожовтневі роки Андрій Лобода здобув неабиякий авторитет серед україністів. Його обирають членом Історичного товариства Нестора-літописця (секретарем якого він був протягом 11 років), українського "Історико-літературного товариства", Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Вчений стояв і біля витоків Українського Наукового товариства у Києві.
Виняткове значення мала діяльність А. Лободи для піднесення української етнографії. У 1921 році вчений став директором Фольклорно-етнографічної комісії ВУАН, наступного року його було обрано академіком ВУАН по спеціальності етнографія і головою академічної Комісії краєзнавства. У 1923 році українознавець очолює секцію літератури Київської науково-дослідної кафедри мовознавства, стає членом Центрального Бюро Краєзнавства і обирається її членом-кореспондентом. Протягом 1925 - 1930 років Андрій Митрофанович керує роботою Етнографічної комісії ВУАН, що стало дійсним етапним в поступі української етнографії. Комісія, що об'єднувала понад 30 відомих дослідників, організувала низку унікальних етнографічних експедицій, наслідки яких оприлюднились в "Етнографічному віснику", засновником і редактором якого був А. Лобода. Активно працювала установа і в річищі науково-методичного керівництва всією етнографічною роботою в Україні й у перше чергу діяльністю етнографів-аматорів на місцях. Для них "Бюлетень" комісії систематично друкував інформаційно-методичні матеріали. За керівництво Етнографічною комісією ВУАН А. Лобода був нагороджений золотою медаллю Всесоюзного географічного товариства.
Попри напружену педагогічну й науково-громадську роботу, вчений залишив і варту уваги спадщину. За життя дослідника вийшло понад 100 праць, а деякі й досі чекають свого читача. Частина його досліджень присвячена східнослов'янському фольклору. Та головним предметом уваги вченого було українознавство. З-під пера Андрія Лободи вийшла низка нарисів з історії української етнографії та фольклору, зокрема блискучі розвідки про внесок Т. Шевченка, М. Максимовича і П. Куліша в українознавство. Низка праць академіка присвячена новій українській літературі, драми й театру. Не втратили свого значення, з огляду на виняткову наукову ерудицію А. Лободи, його численні огляди етнографічної літератури та рецензії на окремі фундаментальні дослідження. Помер Андрій Митрофанович Лобода 1 січня 1931 році і похований в Києві наЛук'янівському цвинтарі.
У 1898 році А. Лобода стає приват-доцентом, а у 1904 році - професором університету. На нього покладають почесні й відповідальні обов'язки редактора "Университетских известий".
Вже у дожовтневі роки Андрій Лобода здобув неабиякий авторитет серед україністів. Його обирають членом Історичного товариства Нестора-літописця (секретарем якого він був протягом 11 років), українського "Історико-літературного товариства", Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. Вчений стояв і біля витоків Українського Наукового товариства у Києві.
Виняткове значення мала діяльність А. Лободи для піднесення української етнографії. У 1921 році вчений став директором Фольклорно-етнографічної комісії ВУАН, наступного року його було обрано академіком ВУАН по спеціальності етнографія і головою академічної Комісії краєзнавства. У 1923 році українознавець очолює секцію літератури Київської науково-дослідної кафедри мовознавства, стає членом Центрального Бюро Краєзнавства і обирається її членом-кореспондентом. Протягом 1925 - 1930 років Андрій Митрофанович керує роботою Етнографічної комісії ВУАН, що стало дійсним етапним в поступі української етнографії. Комісія, що об'єднувала понад 30 відомих дослідників, організувала низку унікальних етнографічних експедицій, наслідки яких оприлюднились в "Етнографічному віснику", засновником і редактором якого був А. Лобода. Активно працювала установа і в річищі науково-методичного керівництва всією етнографічною роботою в Україні й у перше чергу діяльністю етнографів-аматорів на місцях. Для них "Бюлетень" комісії систематично друкував інформаційно-методичні матеріали. За керівництво Етнографічною комісією ВУАН А. Лобода був нагороджений золотою медаллю Всесоюзного географічного товариства.
Попри напружену педагогічну й науково-громадську роботу, вчений залишив і варту уваги спадщину. За життя дослідника вийшло понад 100 праць, а деякі й досі чекають свого читача. Частина його досліджень присвячена східнослов'янському фольклору. Та головним предметом уваги вченого було українознавство. З-під пера Андрія Лободи вийшла низка нарисів з історії української етнографії та фольклору, зокрема блискучі розвідки про внесок Т. Шевченка, М. Максимовича і П. Куліша в українознавство. Низка праць академіка присвячена новій українській літературі, драми й театру. Не втратили свого значення, з огляду на виняткову наукову ерудицію А. Лободи, його численні огляди етнографічної літератури та рецензії на окремі фундаментальні дослідження. Помер Андрій Митрофанович Лобода 1 січня 1931 році і похований в Києві наЛук'янівському цвинтарі.
Коментарі
Дописати коментар