«Не треба слів! Хай буде тільки діло!"

"Я палко мрію до самого рання,

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:

Гарячу смерть, не зимне умирання."

Олена Теліга      

   Поетеса, публіцист, політичний діяч Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилась 21 липня 1906 року в селищі Ільїнське під Москвою. У 1911 році родина переїжджає до Санкт-Петербурга. За словами поетеси: «Я там виросла, там вчилася, там провела війну, там насичувалась культурою імперії, главою якої був Олександр Пушкін».

    В 1917 році родина Шовгеневих переїхала до Києва. а у 1918 році - емігрує до Чехословаччини. Сюди, до батька, приїздить і Олена. Світогляд О. Теліги формувався поступово. Її батько якось сказав дочці: «Україну кожен носить в серці таку, яку собі викохав, яку собі виборов у важких змаганнях зі світом і собою. І ти знайдеш її сама. Це буде важче, але зате любитимеш її більше, бо це буде дійсно твоя». У 1925 році, екстерном склавши іспити на атестат зрілості, Олена вступає на історико-філологічне відділення Українського педагогічного інституту ім.М.Драгоманова в Празі.

    Але не лише мудрі лекції і тиша бібліотек вабили дівчину, вона захоплювалась вільними дискусіями, полюбляла веселе товариство, танці. Нею захоплювались, але погляд свій вона зупинила тільки на одному. Це був хлопець з Кубані Михайло Теліга. Знайшовши одне одного, не розлучались навіть у загибелі.

    В роки Другої світової війни Олена, разом з групами ОУН, повернулась в окупований Київ, зблизилась з Олегом Ольжичем, підтримала його культурницьку програму, спрямовану на відродження незалежної України. Очолила Спілку українських письменників, журнал «Літаври».

    Олена Теліга залишила після себе невелику спадщину, що налічує всього тридцять шість поезій, публіцистичні літературознавчі статті. По смерті за кордоном вийшли друком її книжки «Душа на сторожі» (1946), «На чужині» (1947), «Прапори духу» (1947), «Полум’яні межі». Більша частина її віршів була загублена. 

    

   У 1942 році Олена Теліга, як українська патріотка, арештована гестапівцями і 21 лютого того ж року розстріляна в Бабиному Яру. Олена до останнього залишалася мужньою і відійшла у вічність як героїня, вибравши «гарячу смерть, не зимне умирання».