"Неординарна постать: Драгоманову М.П. - 180"

 

   В суспільній думці України Михайлу Петровичу Драгоманову належить визначне місце поряд із такими велетнями, як Тарас Шевченко та Іван Франко. Талановитий вчений, історик, соціолог, фольклорист, публіцист.

       Михайло Драгоманов народився 18 вересня 1841 році у старовинному Гадячі на Полтавщині в родині, яка вела своє походження від козацької старшини. Патріархальні історичні родинні традиції, безумовно, вплинули на виховання і майбутні захоплення Михайла Драгоманова. Спочатку він навчався у повітовому училищі, а згодом - у Полтавській гімназії, де на нього великий вплив справив вчитель історії О.І. Стронін - пізніше відомий публіцист, науковець і громадський діяч. У 1859 році Михайло став студентом історико-філологічного факультету університету св. Володимира у Києві. В атмосфері підготовки "великих реформ" 60-х років ХІХ століття і піднесення українського національного руху студент-історик бере активну участь у заходах Київської громади: викладає історію в Новостроєнській недільній школі й у Тимчасовій педагогічній школі; виголошує промову під час проводів останків Тараса Шевченка до Каніва і публічно виявляє свою позицію українського патріота.

       Після закінчення університету у 1863 році Михайло Драгоманов працює вчителем у 2-й київській гімназії й наступного року захищає дисертацію pro venia legendi "Император Тиберий", що давала йому право читати лекції в університеті як приват-доценту. Викладацька й наукова діяльність Драгоманова в університеті зосереджувалася на проблемах стародавньої, античної і середньовічної історії. У 1869 році він захищає магістерську дисертацію "Вопрос об историческом значении Римской истории и Тацит".   Поряд з викладацькою і науковою діяльністю він активно співпрацює з Київською громадою. 

       Важливе значення для подальшої наукової діяльності й формування політичного світогляду Драгоманова мало його трирічне наукове відрядження, яке вчений використав для праці в бібліотеках і архівах Німеччини, Австро-Угорщини, Швейцарії та Італії.

      Після повернення до Києва Михайло Драгоманов активно включається в громадський рух, бере участь у діяльності Південно-Західного Відділу Російського географічного товариства і в редагуванні його друкованого органу - газети "Киевский телеграф". Саме це стало приводом для звільнення Драгоманова з університету  на початку 1876 року. Він назавжди виїхав за кордон.

У Женеві М. Драгоманов спільно з М. Павликом і С. Подолинським коштом Старої громади видає альманах "Громада". В умовах панування відвертого шовінізму Драгоманов розвінчує у циклі брошур реакційну внутрішню політику російського самодержавства, обстоює самобутню українську культуру.

У 1889 році Драгоманов приймає запрошення новоствореної Вищої школи у Софії і посідає там кафедру всесвітньої історії, де й залишається до своєї смерті. Софійський період діяльності українського мислителя, крім наукової діяльності, відзначений появою його кращої праці - "Чудацькі думки про українську національну справу".

Ідеї українського вченого і мислителя, який репрезентував українську наукову і суспільну думку в Європі, потребують подальшого переосмислення в сучасній українській науці й мають стати дороговказом для побудови громадянського суспільства.

 Помер Михайл Петрович Драгоманов 20 червня 1895 році. Похований у Софії.