"Живописець правди"

 

 "Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник", - так розпочинається переднє слово Олеся Гончара до двотомного видання творів лауреата Шевченківської премії. 

    Народився Григір  Михайлович Тютюнник 5 грудня 1931 року в селі Шалівці Полтавської області в селянській родині. Закінчивши п'ять класів школи на станції Щотове Луганської області, яку закрили з причини малокомплектності, вступає до Зінківського ремісничого училища. Після його закінчення працював слюсарем-шліфувальником на заводі транспортного машинобудування імені Малишева в місті Харкові. Від важких умов праці захворів на туберкульоз і повернувся на  Полтавщину. У 1951 році призваний на службу у флот. Служить чотири роки радистом спочатку у бухті Находка Приморського краю, потім у Владивостоці. Займається самоосвітою.

    У 1957 році вступив до Харківського державного університету на філологічний факультет.

      Перша книжка оповідань Григора Тютюнника "Зав'язь" побачила світ у видавництві "Молодь" (1966). В анотації зазначалося, що самобутні твори, з якими познайомиться читач, вражають спокійною правдивістю і суворою чесністю автора.

   Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

    Окремими виданнями вийшли його збірки, як-от: "Деревій" (1969), "Батьківські пороги" (1972), "Крайнебо" (1975), "Коріння" (1976). Лауреат Шевченківської премії та премії імені Лесі Українки Григір Тютюнник - автор широко відомих читацькому загалу повістей "Облога", "Климко", "Вогник далеко в степу", "День мій суботній".

     Григір  Михайлович Тютюнник помер 6 березня 1980 року.  Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві.