"Ім'я в історії: Олександр Барвінський"

 

Барвінський Олександр Григорович - полум'яний патріот, один з лідерів українського національного руху в Галичині, яскравий представник його народовського покоління, довголітній посол до австрійського парламенту та галицького сейму, педагог, автор і видавець численних історичних праць та підручників, талановитий публіцист. Він народився в 1847 році. Представник славетної галицької родини інтелігентів-поборників суспільного і культурного поступу, Олександр Барвінський у гімназичні роки присягнувся перед товаришами, що ціле життя буде працювати для свого народу. Ще студентом О.Барвінський очолив Львівську громаду, з 1867 року став постійним співробітником, а згодом - головним редактором літературно-наукового часопису "Правда" - першого справді всеукраїнського друкованого органу. У 1868 році він був серед засновників товариства "Просвіта", тоді ж за його ініціативою у Львові почали щорічно вшановувати пам'ять Т.Шевченка.

Працюючи на педагогічній ниві, О.Барвінський сприяв організації мережі читалень "Просвіта" на селі, започаткував видання 20-томної "Історичної бібліотеки", серії підручників для середньої школи. Перу Олександра Григоровича належить чимало праць з історії та культури України, серед яких двотомна "Історія української літератури". Особливою заслугою Барвінського стало впровадження у школах українського фонетичного правопису, на який незабаром перейшла українська преса і видавництва. Прагнучи до всебічного піднесення української модерної науки і культури, О.Барвінський доклав чимало зусиль до перетворення у 1892 році Львівського літературного товариства ім. Т.Шевченка на наукове (НТШ) і до 1898 року очолював його, розбудовуючи за зразком європейських академій наук.

У 1898 році Барвінський заснував ще одну українську щоденну газету - "Руслан" - орган створеної і керованої ним Християнсько-суспільної партії. З 1891 року по 1907 рік Олександр Григорович як депутат захищав інтереси української громадськості у австрійському парламенті, з 1894 року по 1904 рік - у галицькому сеймі. У 1918 році він стояв біля колиски Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), увійшов до складу її уряду як народний секретар освіти та віровизнання.

Олександр Барвінський до кінця свого життя, незважаючи на переслідування українських політичних сил, залишився незламним поборником свободи і незалежності України. Після окупації польськими військами Галичини відійшов від політичної діяльності.
Помер Олександр Григорович Барвінський 25 грудня 1926 року у Львові та похований на Личаківському цвинтарі.