“Обіцяю дожити до Перемоги!”

“У день перемоги я стоятиму на своєму київському балконі, а у дворику під ним зберуться усі мої хлопчики: це ті військові зі ЗСУ і тероборони, волонтери, які їдять, ночують, перуть у моїй квартирі і просто заходять перепочити. Вони принесуть багато квітів, ми питимемо шампанське і вигукуватимемо: “Слава Україні!”.

                                   Ада Роговцева

Акторське таїнство не має строку давнини. Ада Роговцева назавжди зачарувала кожного, хто хоча б раз зіткнувся з її мистецтвом.

Ада Миколаївна народилася 16 липня 1937 року у місці Глухові (Сумська область) в сім'ї агронома. Після війни Роговцеви переїхали до Києва. Як і більшість людей того часу, жили бідно, тулилися в комуналці. Коли 1955 році Ада закінчила школу, вона вагалася, куди подавати документи: до університету на журналістику чи до театрального інституту? І віднесла їх до Київського театрального інституту імені Карпенко-Карого з таємною надією: а раптом? Її не тільки прийняли з першого разу, але вже на першому курсі почали знімати в кіно. Тільки в 1956 році Роговцева зіграла у фільмах "Кривавий світанок", "Коли співають солов'ї", "Павло Корчагін". Режисери відразу відзначили її талант, і ще до закінчення інституту Ада знялася в картинах "Шельменко-денщик" (1957), "Прапори на вежах" (1958), "Кінець Чирви-Козиря" (1959), "Коли кінчається юність" (1959).

Вдало складалося не тільки творче, але й особливе життя акторки. Майбутнього чоловіка Ада вперше побачила в інституті, коли Констянтин Петрович Степанков приїхав із гастролей, аби подивитися, яких хлопців набирають на його курс. Звичайно, вона тоді навіть не припускала, що доля зв'яже їх назавжди. Елегантний молодий педагог їй дуже сподобавсь, а він відразу виділив Аду серед інших студенток. Одного разу, коли Роговцева впала з коня на зйомках фільму й лежала вдома зі струсом мозку, Степанков прийшов відвідати свою ученицю і приніс їй величезний кошик хризантем. Дівчина дуже довго приховувала свої почуття, тому що об'єкт її мрії був на той час одружений, а зв'язок студентки з одруженим педагогом міг погано скінчитися для обох. Однак любов виявилася сильнішою за всі обставини, і вони одружилися.

Але не можна сказати, що перші роки спільного життя були абсолютно безхмарними, в Степанкова лікарі виявили відкриту форму туберкульозу. Акторка розривалася між мамою, яка не могла поворухнутися, крихітним сином, хворим чоловіком і театром, де вона почала працювати. Констянтин Петрович пролежав у лікарні шість місяців, а потім іще скільки ж перебував у санаторії в Карпатах - і хвороба відступила. Ада Миколаївна говорила, що в той час вона думала тільки про одне: "Нічого мені не треба. Нехай я буду найжахливішою у світі акторкою, тільки нехай Кость одужає, нехай мамі стане легше". Але "жахливою" акторкою вона стати просто не могла.

У 1959 році Роговцеву, ще студентку 4 - го курсу, прийняли до трупи Київського академічного російського драматичного театру імені Лесі Українки.

Першою зоряною роботою Роговцевої стала роль Гелени у п'єсі Л.Зоріна "Варшавська мелодія" (1967), поставленій Е.Митницьким. 670 разів виходила акторка на сцену в цьому спектаклі й щоразу хвилювала проникливою розповіддю про любов польської студентки консерваторії до російського хлопця.

До числа кращих театральних робіт Роговцевої належить і спектакль "Сподіватися!" Ю.Щербака, де акторка зіграла Лесю Українку.

Усенародну славу і звання народної артистки СРСР (1978) акторці принесли не тільки театральної роботи. Протягом усього творчого життя Ада Миколаївна була повністю затребувана й у кіно. Навіть такий ідеологізований фільм, як "Салют, Маріє!" (1970), у прокаті зібрав 17-мільйонну аудиторію, а за опитуванням журналу "Радянський екран" Аду Роговцеву глядачі визнали кращою акторкою 1971 року. Її ролі у фільмах "Приборкування вогню" (1972), "Дівчинко, хочеш зніматися в кіно?" (1977), "Осіння історія" (1979), "В одне-єдине життя" (1986) і, звичайно ж , у багатосерійному телевізійному фільмі "Вічний поклик" (1976 - 1983 роках) увійшли до золотого фонду кінематографа.

Після залишення Театру імені Лесі Українки Роговцева гастролює з концертними програмами й різними камерними театрами. 

Акторка говорить: "Коли я здобула свою Міжнародну премію за кращу жіночу роль, я не приїхала на фестиваль, просто не могла. І режисер образився, а потім написав, що ця акторка - для будня, а не для свят. Я і в гості не ходжу ніколи, і в ресторани не ходжу, і не тусуюся майже ніколи. Так розпорядилося життя. У мене дуже багато людей, яким я мушу допомогти. Але Господь дав мені таку якість, що я дуже легко з усім розстаюся, мені нічого не треба собі. І я від цього не страждаю".

Сьогодні Ада Роговцева – це ім’я, це легенда, це ціла яскрава епоха в мистецькому житті України. В неї закохуються, нею захоплюються!

Ада Миколаївно!

Вітаємо Вас з ювілеєм! 

Бажаємо міцного здоров'я, любові, турботи та мирного неба.