"Я так люблю здоровий сміх"

Один із найяскравіших представників віршованої сатири й гумору в українській літературі другої половини ХХ століття є Павло Глазовий. 

Він народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелеватка Казанківського району Миколаївської області в селянській родині. У Новоскелеватці пішов до школи. Одинадцятирічним хлопчиком пережив голодомор, від якого помер його молодший брат Олексій. Сім'я Глазових переїхала до Кривого Рогу.

Після закінчення семирічки П.Глазовий навчався в Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині, вчителював у селі Кірове Щорсівського району. З 1940 року був призваний на військову службу. Учасник Другої світової війни, захищав Ленінград, пережив блокаду, удостоєний бойових нагород.

Демобілізувавшись у 1946 році, навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня і почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака. У 1950 році П.Глазовий закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім.М.Горького. У 1950 - 1961 роках - працював на посаді заступника редактора журналу "Перець", згодом - заступником головного редактора журналу "Мистецтво".

Почав друкуватися з 1940 року. Виступав як гуморист і сатирик. Переважно працював у жанрах співомовки, віршованої гуморески, байки. Окремими виданнями вийшли поема "Слався, Вітчизно моя!" (1958), поетичні збірки сатири та гумору "Великі цяці" (1956), "Карикатури з натури" (1963), "Коротко і ясно" (1965), "Щоб вам весело було" (1967), "Мініатюри та гуморески" (1968), жартівлива поема "Куміада" (1969), "Усмішки" (1971), "Смійтеся, друзі, на здоров'я" (1973), "Вибране. Байки. Гуморески. Усмішки" (1974), "Байки та усмішки" (1975) та інші.

Багато писав для дітей, здебільшого казки. У співавторстві з Ф.Маківчуком створив "Пушок і Дружок", "Старі друзі" (1957), з Б.Чалим - "Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника" (1958), збірки: "Іванець-Бігунець" (1963) та інші.

З-під пера поета вийшло понад двадцять книжок, не рахуючи сотень публікацій у періодиці.

П.Глазовий - заслужений діяч мистецтв України, нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня, лауреат премії ім.Остапа Вишні та перший лауреат премії ім.Петра Сагайдачного.

Помер Павло Прокопович Глазовий 29 жовтня 2004 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.