"Ім'я в історіїї"

 

Біляшівський Микола Федорович - археолог та етнограф, відданий музейній справі вчений. Його наукові праці присвячено дослідженню археологічних пам'яток різних епох, історії запорозького козацтва, нумізматиці.
Він народився 24 жовтня 1867 року в м. Умані у сім’ї свяще­ника. Археологія, народознавство цікавили його ще під час навчання у Київській гімназії, вже тоді він почав акти­вно збирати пам’ятки старовини для Київського церковно-архео­логічного музею. Як науковець формувався під впливом відомих учених, музеєзнавців, краєзнавців: М. Петрова, В. Антоновича, А. Прахова, К. Болсуновського.
Він брав участь у підготовці та про­веденні кількох  археологічних з’їздів. У 1899 — 1905 роках М. Біляшівський власним коштом видає додаток до журналу «Киевская старина».
Становлення музейної справи в Україні, розгортання етногра­фічної наукової роботи тісно пов’язані з ім’ям вченого М. Біляшів­ського, одного із засновників і директора (1902—1923) Київського ху­дожньо-промислового і наукового музею. Маючи за мету створення «справжнього національного музею цілої України», Біляшівський разом із однодумцями М. Макаренком, Д. Щербаківським, В. Хво­йкою, К. Мощенком зосередили увагу на збиральницькій, дослід­ницькій роботі передусім зразків народного побуту, матеріальної культури, художніх промислів.
З метою відродження народного декоративно-ужиткового мистецтва й промислів, їх популяризації й залучення до музейних зібрань учений брав участь в організації виставок кустарних промислів, заснував і очолив Київське кустарне товариство (1906). Свою останню музейну виставку він також при­святив народним промислам — межигірським виробам, які почав збирати одним із перших в Україні.
Микола Біляшівський заклав підвалини наукового музеєзнавства, та­лановито поєднував теорію і практику музейної справи. Основним завданням музеїв, на його думку, є подання культурно-історичного образу України, від передісторії до сучасної доби. Він був одним з іні­ціаторів створення Київського товариства охорони пам’яток (1910), автором першого Закону Української Республіки про охорону пам’я­ток історії, культури і мистецтва (1918), головою Комітету охорони пам’яток старовини й мистецтва на Україні (1920-1921).
У науковому доробку вченого — понад 300 праць і публікацій, що охоплюють широке коло проблем археології, етнографії, мистецтво­знавства. Багато уваги він приділив вивченню мистецької спадщини Т.Шевченка.
Помер Микола Біляшівський 26 квітня 1926 року.
Згідно з заповітом Миколу Біляшівського було поховано за дві версти від могили Великого Кобзаря, на Княжій горі у Каневі — місцево­сті, науковому дослідженню якої він присвятив багато років життя.