"В.Вернадському - 160"

Вернадський Володимир Іванович — геніальний учений, творець теорії про біосферу, зокрема ноосферу, теорії про провідну роль живих істот у геохімічних процесах та еволю­ційної теорії походження мінералів. Заснував геохімію, біогеохімію, радіогеологію. Ініціатор створення і перший президент Української Академії наук.

Він народився 12 березня 1863 року в Петербурзі, хоча за походженням Володимир Іванович українець. Володимир Вернадський має старовинний козацько-стар­шинський родовід. Його предок Верна під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років виступав на боці козаків, діти служили в козацтві старшинами. Його прадід - запорізький козак.

 Вісімнадцятирічним юнаком він вступив на природниче відділення Петербурзького університету, де на той час читали лекції Д. Менделєєв, М. Сєченов, О. Бутлеров, В. Докучаєв, інші видатні вчені.
Блискуче закінчивши університет, В. Вернадський залишається на викладацькій роботі і з головою поринає у геологічні, ґрунтознав­чі дослідження. У 1897 році його обирають професором кафедри міне­ралогії Московського університету, де він закладає основи генетич­ної школи у мінералогії і збирає навколо себе колектив молодих і та­лановитих учених. У 1909 році В. Вернадський стає академіком Петербурзької Академії наук.
 Продовжуючи наукові дослідження, Володимир Вернадський у 1911 році споряджує перші експедиції на пошук радіоактивних руд і сам бере в них участь. Він послідовно виступає проти зловживань науковими відкриттями, за впровадження в життя традицій і принципів природничо-наукового гуманізму, які вимагають від учених пізнавати об’єктивні закономірності природи для блага і щастя людей.
 З його ім’ям пов’язана організація вивчення віч­ної мерзлоти, хімії і геохімії ізотопів, метеоритів, методів визначення абсолютного віку гірських порід і багато інших важливих починань.
У 1918 році В. Вернадський став засновником і першим президен­том Української Академії наук. Через усе своє життя він проніс незгасну любов до України, її народу, культури. Його було обрано дій­сним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка (Львів) і членом Українського наукового товариства (Київ).
 Очоливши новостворену Українську Академію наук, Володимир Іванович передусім подбав про розвиток біогеохімії. Результати про­ведених у Києві досліджень незабаром стали надбанням світової на­уки. Тому сприяли доповідь В. Вернадського у 1922 році у Паризькій Академії наук, публікації його статей у французьких і англійських журналах. Це був перший публічний виступ представника Українсь­кої Академії наук перед міжнародною науковою спільнотою.
Зв’язки з Україною Володимир Вернадський не поривав і тоді, коли працював у Ленінграді, а згодом у Москві. Востаннє у Києві він побував навесні 1939 року як учасник двох наукових конференцій.
Він помер за кілька місяців до завершення Другої світової війни. 25 грудня 1944 у нього стався інсульт. Володимир Іванович Вернадський помер 6 січня 1945 року в Москві та похований на Новодівичому цвинтарі.
 В історії української науки Володимир Вернадський залишився люди­ною широкого наукового кругозору, великої духовної культури. Його ім’я присвоєно Національній бібліотеці України, Таврійському національному університету. В 1973 році засновано академічну премію ім. В. І. Вернадського.