"Історія геноциду: кримські татари"

18-20 травня 1944 року бійці НКВС за наказом з Москви зігнали до залізничних вагонів майже все кримськотатарське населення Криму і відправили в бік Узбекистану 70-ма ешелонами. Це примусове виселення татар, яких радянська влада звинуватила в співпраці з нацистами, стало однією з найшвидше проведених депортацій в історії людства.

Офіційною причиною насильницького переселення стало звинувачення всього кримськотатарського народу в державній зраді, "масовому винищенні радянських людей" і колабораціонізмі – співпраці з нацистськими окупантами. Такі аргументи містилися в рішенні Держкомітету оборони про депортацію, яке з'явилося за тиждень перед її початком.

Однак історики називають інші, неофіційні причини переселення. Серед них - той факт, що кримські татари історично мали тісні зв’язки з Туреччиною, яку СРСР у той час розглядав як потенційного суперника. У планах Союзу Крим був стратегічним плацдармом на випадок можливого конфлікту з цією країною, і Сталін хотів перестрахуватися від можливих саботажників і зрадників, якими він вважав татар.

На користь цієї теорії свідчить також те, що з прилеглих до Туреччини кавказьких районів переселяли й інші мусульманські етноси: чеченців, інгушів, карачаївців і балкарців.

Службовці НКВС заходили до татарських помешкань і оголошували господарям, що через зраду батьківщини їх виселяють з Криму. Щоб зібрати речі, давали 15-20 хвилин. Офіційно кожна сім'я мала право взяти з собою до 500 кг багажу, однак реально дозволяли забрати значно менше, а іноді – взагалі нічого.

Людей вантажними автомобілями відвозили до залізничних станцій. Звідти на схід відправили майже 70 ешелонів з наглухо зачиненими товарними вагонами, що були переповнені людьми. 

Під час переїзду загинули близько 8 000 людей, більшість з яких - діти і літні люди. Найпоширеніші причини смерті – спрага і тиф. Деякі люди, не витримавши страждань, сходили з розуму.

Все майно, що залишилося в Криму після татар, держава присвоїла собі.