"Золотий голос України: Б. Гмирі - 120"

Гмиря Борис Романович — співак-філософ, унікальне явище в українській і світовій музичній культурі. Вокаль­на спадщина співака вражає не лише своїм обширом, а надто культурою, манерою виконання, божественним впливом на душу та серце людини.
Борис Гмиря народився 5 серпня 1903 році у бідній родині на Сумщині. Після закінчення початкової школи 11- річним хлопцем пішов у найми. Заробляв на хліб, працюючи де доведеться. У 1930 році вступив до Харківського інженерно-будіве­льного інституту, а згодом — до Харківської консерваторії. Навчався вокалу у відомого педагога П. Голубєва, послідовника школи слав­нозвісного Федеріко Бугалмеллі. Водночас почав виступати на сцені Харківського оперного театру.
Становлення неповторної художньої особистості митця відбува­лося шляхом синтезу прикметних рис різних вока­льних шкіл.
Творчий шлях митця у 1939—1957 pоках пов’язаний з Київським ака­демічним театром опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. В багатогран­ному оперному доробку Б. Гмирі окреслилися центральні жанрові напрями — героїко-епічний, психологічно-філософський і трагедій­ний. Серед кращих партій — Тарас («Тарас Бульба» М. Лисенка), Кривоніс («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Сусанін («Іван Сусанін» М. Глинки), Мельник («Русалка» О. Даргомижсько- го), Собакін («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Мефістофель («Фауст» Ш. Гуно), Нілаканта («Лакме» Л. Деліба).
Праця на оперній сцені доповнювалася концертною діяльністю. У репертуарі Б. Гмирі близько 600 камерних вокальних творів, серед яких 75 арій і 515 романсів відомих українських і зарубі­жних композиторів, арії з опер, народні пісні. До творчої спадщини митця належать також 150 рукописів науково-популярних та мисте­цьких статей, зошити-щоденники за ЗО років, листи, нотні записи, партитури з композиторськими присвятами.
Помер Борис Романович Гмиря 1 серпня 1969 року та похований на Байковому цвинтарі в Києві.