"Цікаво. І не тільки..."

Невідомо, як виникла іграшка - як самостійне культурне явище або сакрально-обрядовий атрибут. Так чи інакше, і діти, і священнослужителі користуються предметами дуже схожими за формою і призначенням. Вчені виділяють «початкові іграшки» - ті, що увійшли в ужиток на зорі людства, і залишилися затребувані донині. Це брязкальце, м'яч і дзига. З них ми і почнемо знайомство з  іграшкою.

 На думку вчених брязкальця з'явилися приблизно в 8 тисячолітті до нашої ери. Ще в Стародавній Греції  і Римі

брязкальця дарували новонародженим. Але робили їх не заради забави. Вважалося, що своїм шумом вони відганяють від дітей злих духів і оберігають їх. При розкопках були знайдені дерев'яні брязкальця з бубонцями і металевими пластинами, які під час руху відтворювали характерний звук. Але, ще раніше брязкальця  були знайдені в Стародавньому Єгипті. Знахідки відносяться до третього тисячоліття до нашої ери. Тут брязкальця також служили оберегами. А виготовляли їх не тільки з дерева, але і з глини, соломи, лози, берести і кісток тварин.

За часів Київської Русі брязкальця виготовлялися з висушеного міхура домашніх тварин, які набивалися горохом і були дуже гучними, за що і були названі «дрібничками». Йшли в хід  також висушені горла курей та індиків, які набивалися дрібними камінчиками і обшивалися тканиною. Всередину всипали висушений горох, різні насіння, камінчики, кісточки - тобто все, що могло відтворювати різні звуки. 

Найпростіші брязкальця робили з глини, дерева, берести, лози. І називали їх по-різному: шаркунок, грематушка, брязкітка або тарахтушка.

                                             

У XVI-XIX століттях брязкальця стають справжніми коштовностями, їх роблять із золота і срібла, прикрашають карбованим орнаментом і дзвіночками, відганяють злі сили. Іноді їх прикрашають коштовними каменями. Петелька дозволяла повісити іграшку на шию дитині, прикріпити до руки або (рідше) до поясу, пізніше до конструкції додався свисток. Такі брязкальця стають улюбленим подарунком на хрестини, до них ставилися як до реліквій, цінували їх і берегли, тому їх збереглося досить багато, на відміну від звичайних побутових брязкалець. Через високу ціну їх могли дозволити собі тільки багаті сім'ї, тому таке брязкальце було ознакою статусу і становища в суспільстві.

 В європейських країнах XVI-XIX століть для виготовлення брязкальця використовували такі матеріали, як корали, гірський кришталь, вовчі зуби, не тільки через красу, а й тому, що їм приписувалася магічна сила. Вовче ікло, наприклад, символізувало владу. Воно повинне було передати владу від тварини дитині, і таким чином захистити його від небезпеки. Корал був широко відомий як захист від псування і пристріту, а кристали кришталю лікували рани. Крім того, вважалося, що кришталь допомагає в навчанні і покращує пам'ять, тобто, чим раніше почати його носити - тим більше шансів на успішне навчання. Як бачимо, ставлення до брязкальця було більш ніж серйозним.