"Нескорений"

24 грудня 1937 року у селі Ярки Звенигородського району Черкаської області прийшов у світ В'ячеслав Чорновіл. Вже саме походження В’ячеслава Максимовича Чорновола пророкувало йому непросту долю. Народився на Шевченковій землі, зростав у інтелігентній, вчительській сім’ї, де значне місце надавали історичній пам’яті та національним обов’язкам. Мати - з династії Терещенків, від батька успадкував козацьку кров.
 Читати Славко почав у чотири роки, тому навчатися пішов одразу в другий клас. Живучи поряд із Шевченковим селом, він вже з дитинства захоплювався Кобзарем, знав напам'ять і декламував поезії Тараса Шевченка, Володимира Сосюри. 1955 року із золотою медаллю закінчив Вільхівецьку середню школу і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з другого курсу перевівся на факультет журналістики.
 У 1957 році В'ячеслав змушений на рік перервати навчання в університеті після публікації у факультетській газеті про "нестандартне мислення". Щоб не вилетіти з навчального закладу, поїхав на ударну будову до Маріуполя (на "перевиховання"), де працював у багатотиражці будівельників. Це вигнання для батьків було трагедією, бо вони були налаштовані на успішне навчання і майбутню кар'єру науковця, а тут раптом їх син опинився десь у Донбасі. Та все цього разу минулося. В’ячеслав привіз в університет підшивку газет з його статтями, був допущений до іспитів і протягом місяця здав їх екстерном за пропущений рік.
 Закінчив університет з відзнакою, захистивши дипломну роботу на тему "Публіцистика Бориса Грінченка".
Саме під час навчання у Київському університеті політизується його думка, формуються переконання, загострюється почуття справедливості. Під час випускного вечора в університеті В’ячеслав на Володимирській гірці дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
З липня 1960-го до травня 1963 року В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т.Шевченка, В.Самійленка, Б.Грінченка.
У травні 1963 року він переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.
 Разом із І.Світличним, І.Дзюбою, Є.Сверстюком, А.Горською, Л.Танюком, В.Стусом Чорновіл започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників Він був одним із найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету.
4 вересня 1965 року В’ячеслав Чорновіл разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції. Того ж місяця за участь у правозахисному русі його було звільнено з роботи в газеті "Молода гвардія", виключено з аспірантури та позбавлено можливості публікувати свої праці. Далі, звичайно ж, - безробіття, обшуки, допити.
Але репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над документальним дослідженням "Правосуддя чи рецидиви терору?" (1966). Це був, мабуть, один із найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листопаді 1967 року - жорстокіший. За звинуваченням у "наклепі на радянський суспільний і державний лад" йому було присуджено три роки ув’язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: В’ячеслав Чорновіл уклав документальну збірку "Лихо з розуму" (Портрети двадцяти "злочинців"), де подав матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників. Після того, як книжку було надруковано за кордоном, міжнародна громадськість піднесла голос на захист ув’язнених, і радянська влада змушена була на це зважити - Чорновола звільнили.
Так за свої книжки В’ячеслав Максимович заплатив своєю ж волею. Згодом він згадуватиме, що «за працю «Лихо з розуму» удостоєний міжнародної журналістської премії та трьох років ув'язнення в таборах суворого режиму».
Після дострокового звільнення в 1969 році з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. Перебивався випадковими заробітками.
 У 1970 році Чорновіл починає випуск підпільного журналу "Український вісник”, в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він - його організатор, редактор і видавець.
За це в 1972 році був засуджений вдруге - на шість років ув'язнення в колонії суворого режиму і три роки заслання. Покарання відбував у Мордовії та Якутії. У мордовських таборах для політв’язнів В’ячеслав Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодувань, виснажливої боротьби за статус політв’язня. Але мордовські заслання не зламали борця, а загартували дух, зміцнили характер, утвердили переконання та цілі: "Я у своїй неволі вільніший за вас, і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі".
 У травні 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської групи (УГГ).У квітні 1980 року, ще перебуваючи на засланні в Якутії, знову був заарештований за сфабрикованим звинуваченням (фактично - за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Проте вже в 1983 році Чорновіл вийшов на волю, хоч і без права виїзду в Україну, куди він повернувся лише в 1985.
 Після повернення В’ячеслав Максимович зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром. Але, незважаючи ні на що, відновлює активну політичну діяльність. У 1988 році Чорновіл разом з іншими дисидентами створив Українську Гельсінську спілку (УГС) - це була перша спроба політичної опозиції радянському уряду.
 В цей час діяльність Чорновола досягає апогею. Створення Української Гельсінської спілки ознаменувало кінець монополії Компартії. 7 липня 1988 року 50-тисячний мітинг у Львові сколихнув всю Україну, став початком демократичних змін. Так почали підніматися люди всієї країни. На кожній демонстрації був присутній В’ячеслав Чорновіл – найавторитетніший український політик, який палко промовляв до кожного громадянина.
 8-10 вересня 1989 року за участю Чорновола був створений «Народний рух України за Перебудову» (згодом - Народний рух України). Ось як про цей час згадував сам В’ячеслав Чорновіл: «Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу. Прийшов час "розвалу імперії", так званої перебудови. Він закликав низи до дії, а серед інтелігенції, колишніх політв’язнів, політичних діячів виявилися люди, які вирішили очолити цей рух. Я пригадую, як 17 вересня 1989 року ми вивели на вулиці Львова 200-250 тис. осіб. Це була природна потреба різко змінити ситуацію, яка на цей момент склалася в країні..."
 Весною 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Лідер Народного Руху України невтомно працював у Верховній Раді: кров’ю і потом домагався визнання національної символіки, проголошення Декларації про держаний суверенітет, довгоочікуваного Акту Незалежності України. У 1991 році на перших виборах Президента України В'ячеслав Чорновіл був кандидатом від НРУ і здобув друге місце.
 25 березня 1999 року, повертаючись із однієї з чергових поїздок, із Кропивницького (тоді ще – Кіровоград), В’ячеслав Чорновіл загинув. Автомобіль, в якому він їхав, зіштовхнувся з КАМАЗом, що перегородив дорогу. В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці. Соратники Чорновола та його син Тарас і досі вважають його загибель політичним убивством.
Маючи непересічні здібності, В’ячеслав Чорновіл міг побудувати кар’єру, стати успішним науковцем, але він обрав інший шлях: шлях мученика, борця за волю, демократію України.
Він не став Президентом України. Але став її національним Героєм - посмертно. На місці загибелі В’ячеслава Максимовича встановлено справжній козацький хрест. Поховано Чорновола у Києві на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 1).
На честь В’ячеслава Чорновола названо вулиці, проспекти, площі, відкрито пам’ятники та пам’ятні знаки по всій Україні.