"Івану Мазепі - 385"
"А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!"
("Дума" гетьмана Івана Мазепи)
Іван Мазепа належав до родини українського православного шляхтича. Початкову освіту здобув у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум і Єзуїтську колегію у Варшаві. Коли Іван закінчив студії, батько відправив його як пажа до польського короля Яна-Казимира. Останній щороку зазвичай посилав до Європи трьох талановитих юнаків шляхетного походження продовжувати освіту. Так Мазепа відвідав Німеччину, Італію, Францію й повернувся додому добре освіченою людиною з прогресивними поглядами.
Він добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші й цікавився літературною творчістю, знав вісім мов. Ще замолоду вмів прихиляти до себе людей і аж до глибокої старості зберіг таємницю привабливості: королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, навіть духовенство не могли встояти перед його дивною здатністю полонити серця. Недарма в народі тоді побутувала приказка: «Від Богдана до Івана не було гетьмана».
У 1665 році Мазепа займає посаду Чернігівського підчашого, а в 1669 стає ротмістром гвардії гетьмана Дорошенка. У 1674 році потрапляє до запорозьких козаків, де через кілька років стає генеральним осавулом.
З 1687 року Іван Мазепа - гетьман Війська Запорозького. Ставши гетьманом, Мазепа докладає багато зусиль для відродження гетьманської України. Свою владу він ототожнював з могутністю держави, послідовно зміцнює становище старшини та водночас скеровує значну частину своїх особистих прибутків (а він став одним з найбагатших феодалів Європи) на розвиток православної релігії та української культури.
Резиденція гетьмана - місто Батурин - стає культурно-освітнім центром України і Європи. Мазепа листується з багатьма європейськими вченими та політичними діячами, бере під свою опіку Києво-Могилянський колегіум, перетворивши його на академію та піднявши до рівня європейського університету. У багатьох містах і селах Мазепа власним коштом споруджує школи, друкарні, церкви, відбудовує монастир Києво-Печерської лаври, обгородивши його монументальним муром з чудово прикрашеними воротами у вигляді церкви.
Завдяки дипломатичному хисту Іван Мазепа зумів налагодити стосунки і з Московською державою. Цар Петро I шанував гетьмана, вважав своїм намісником на українських землях. Проте згодом у стосунках із російським самодержцем з’являється напруженість.
1700 року вибухнула Північна війна. З її початком та першими поразками Московії, Петро I змушений був модернізувати армію та суспільство взагалі, що призвело до значного зміцнення централізованої влади; під загрозу потрапляла автономія Гетьманщини. Українці ж змушені були воювати за інтереси царя у далекій Лівонії та центральній Польщі.
Козаки на той час вже суттєво поступалися (перш за все, організаційно) регулярному європейському війську й зазнавали значних втрат.
А ще війна погіршила життя українських селян і міщан. Вони скаржилися, що в їхніх містах і селах розмістилися російські війська, від котрих місцеве населення зазнавало утисків. «Звідусіль, - писав цареві Мазепа, - я отримую скарги про свавілля російських військ». Навіть гетьман відчув загрозу, коли пішов поголос про наміри самодержця замінити його чужоземним генералом чи російським вельможею.
Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський почав погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся по допомогу до Петра I. Цар, очікуючи наступу шведів, відповів: «Я не можу дати навіть десять чоловік, боронися, як знаєш». Це стало для гетьмана останньою краплею. Петро І порушив зобов’язання боронити Україну від поляків, що було основою угоди 1654 року. Отож гетьман мав усі підстави вважати себе вільним від зобов’язання зберігати вірність самодержцеві.
Тоді гетьман, сподіваючись відвернути спустошення свого краю, перейшов на бік шведського короля Карла XII. Його підтримали близько трьох тисяч козаків і провідних членів старшини.
Треба зазначити, що Мазепа заздалегідь почав міркувати про майбутнє України, не пов'язане з Москвою. Ще у 1705 році гетьман розробляє програму-мінімум на зразок Гадяцької унії 1658 року. І лише в умовах Північної війни Іван Мазепа (в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом XII) зробив спробу реалізувати свій військово-політичний проект. Головною метою даного проекту був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.
Наприкінці свого гетьманування гетьман переконався, що ані запопадлива служба російському цареві, ані виконання договірних зобов’язань не забезпечують Україні вільного існування. Міцніюча імперія так чи інакше дедалі більше втручається в українські справи як політично, так і економічно.
Дізнавшись про "зраду" Мазепи, Петро І наказав командуючому військами князю Меншикову знищити гетьманську столицю Батурин: було вбито усіх мешканців міста (шість тисяч чоловіків, жінок і дітей). Почався небувалий терор на усьому Лівобережжі: вішали, рубали голови, саджали на палю, а перед тим завдавали диявольських тортур. Російське військо грабувало, гвалтувало, палило. Цар видав постійно чинний наказ страчувати на місці кожного впійманого запорожця.
Полтавська битва поклала кінець намаганням українців відокремитися від Росії. Тепер остаточне поглинання Гетьманщини дедалі міцніючою Російською імперією було лише питанням часу. За розпорядженням царя Московська православна церква оголосила Іванові Мазепі анафему.
Тікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа й Карл ХІІ знайшли притулок у Молдавії, що належала Османській імперії.
21 вересня 1709 року Іван Мазепа помер. Похований один із найвидатніших українських гетьманів в румунському місті Галац.
Про особистість Івана Мазепи, його політичний курс, а також епоху, представником якої він був, можна говорити безперервно - надто непересічний діяч та надто епохальні події відбувались за його правління.
Коментарі
Дописати коментар