"Б.Д. Антоненко-Давидовичу - 125"

Борис Дмитрович Антоненко-Давидович (Давидов) — український романіст і письменник.
Він народився 5 серпня 1899 році в Засуллі, біля міста Ромни Сумської області, походив з роду реєстрових ко­заків і священнослужителів Антоненків. Навчався в Охтирській гімназії, на природничому відділенні Харківського університету, історико-філологічному факультеті Київського університету. Ще в сту­дентські роки вчителював, завідував охтирською Наросвітою. Працював у редакціях журналів «Глобус», художнім редактором на Київській кінофабриці. Рятуючись від пе­реслідувань, яких зазнавала в той час українська інтелігенція, Анто­ненко-Давидович у 1934 році переїхав до Алма-Ати. У січні 1935 року йо­му було інкриміновано участь у так званій Українській військовій організа­ції і засуджено до розстрілу, заміненого на 10 років ув’язнення. Загалом Антоненко-Давидович перебував у таборах ГУЛАГу 13 років.
Після звільнення вчителював на Вінниччині, де був заарештова­ний вдруге (1951) і направлений на довічне ув’язнення до Краснояр­ського краю. Реабілітований 1956 року. Через рік повернувшись до Ки­єва, Антоненко-Давидович працював у редакціях журналів «Дніп­ро», «Барвінок», «Україна», а з 1963 року — на творчій роботі.
Борис Антоненко-Давидович належав до літературної організа­ції «Ланка», згодом перейменованої на МАРС («Майстерня рево­люційного слова»). Молодий письменник орієнтувався на високо­художні зразки класичної спадщини, що засвідчили його перші книги оповідань. Провідна для Антоненка-Давидовича проблема національно-культурного відродження України знайшла найбільш повне відображення в повісті «Смерть», збірці репортажів «Землею українською», які партійна критика визнала ідеологічно шкідливими. Тому не були видані написані в цей же період романи «Борг», «Нащадки прадідів». Така ж доля спіткала його рукописні збірки часів ув’язнення і заслання: «Тюремні вірші», «Сибірські новели».
Після реабілітації письменника побачили світ роман «За ширмою», збірки творів «Збруч», «Слово матері», «Золотий кораб­лик» та інші. Широкого розголосу набули його мовознавчі праці «Про що і як», «Як ми говоримо», цикл літературних портретів «Здалека й зблизька».
На початку 1970-х роках письменник зазнав нових переслідувань за підтримку руху українських патріотів. Його книги було вилучено з бібліотек, а нові твори викреслено з видавничих планів. Проте письменник не припинив активної літературної пра­ці, зокрема готував до друку збірку оповідань «Завищені оцінки», яка гідно увінчала його творчий шлях.
Борис Дмитрович Антоненко-Давидович помер 9 травня 1984 року. Сьогодні за кордоном, зокрема, в Болгарії, Польщі, Англії, Канаді, США і навіть далекій Австралії його твори видаються окремими книжками, широко відзначаються ювілеї письменника.
За книгу художньої прози - "Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки" — йому посмертно в 1992 році було присуджено Державну премію ім. Т.Г. Шевченка.