"Ім'я в історії України"

Виговський Іван Остапович - активний учасник Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст., генеральний писар в уряді Б. Хмельницького (1649-1657), організатор і керівник Генеральної військової канцелярії, засновник українського діловодства, глава зовнішньополітичного відомства, гетьман України (1657-1659), державотворець, один з ініціаторів створення Великого князівства Руського у складі Польщі, київський воєвода, сенатор Речі Посполитої, член Київського і Львівського братств.
Іван Виговський - представник старовинного шляхетського роду Лучичів-Виговських, здобув освіту в Києво-Могилянському колегіумі. Певний час служив у державних установах Речі Посполитої, працював юристом у міському суді в Луцьку, виконував обов'язки намісника луцького старости, перебував на військовій службі.
У роки національно-визвольної війни І. Виговський став одним з найближчих соратників Б. Хмельницького. Як генеральний писар очолював Військову канцелярію, перетворивши її на розгалужений та ефективний механізм державного управління. У вересні 1657 р. на Корсунській раді Виговський був обраний гетьманом України. Незважаючи на тиск з боку Москви, намагався провадити незалежну внутрішню та зовнішню політику, виступав проти обмеження прерогатив української центральної влади на користь царя, проти посилення російської військової і адміністративної присутності в Україні.
Шукаючи союзників у боротьбі з наступом Москви, навесні 1658 р. гетьман поновив дію українсько-кримського союзного договору, а восени того ж року уклав Гадяцьку угоду з польським королем. Згідно з цією угодою Гетьманщина мала увійти до Речі Посполитої як Велике князівство Руське з окремим сеймом, адміністрацією й військом. Виговський виступав за збереження прав Української православної церкви, надання київському митрополиту та єпископам місць у сенаті, прирівнення православного духовенства з католицьким.
Наприкінці червня 1659 р. І. Виговський разом з кримським ханом здобув під Конотопом блискучу перемогу над царськими військами. Та закріпити її він не зміг. Невдоволення в народі Гадяцьким договором призвело до повстання проти Виговського, підтриманого запорозьким кошовим І. Сірком. Тож у жовтні 1659 р. І. Виговський втратив гетьманську булаву. Після цього він як воєвода київський та сенатор Речі Посполитої перебував на службі в короля Яна ІІ Казимира.
З 1662 р. І. Виговський брав активну участь у діяльності Львівського Ставропігійного братства і готував антипольське повстання, плануючи домогтися незалежності України під протекцією турецького султана. У березні 1664 р. був захоплений польським полковником С. Маховським і за вироком військового трибуналу (хоч як сенатор Речі Посполитої підлягав лише суду короля) страчений.
Іван Виговський пройшов мученицький шлях усвідомлення конечної необхідності розбудови Української держави і поклав в ім'я її реалізації своє життя. Він започаткував трагічну галерею українських гетьманів, які, кожен в міру своїх сил і можливостей, несли хрест любові до України на Голгофу її незалежності.