Остапу Вишні - 135

Остап (Губенко Павло Михайлович) — блискучий майстер гумористичних опо­відань, фейлетонів, шаржів. Творець нових літературних жанрів — нарису-усмішки, гумо­ристичного портрета. Улюблений народом автор збірок «Чухраїнці», «Вишневі усмішки», «Зенітка», «Мисливські усмішки», твори якого були відомі навіть неписьменним.
Він народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва (тепер с. Грунь Сумської обл.) у бідній се­лянській родині. Закінчив військово-фельдшерську шко­лу в Києві. У 1917 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, однак навчатися майбутньому письмен­нику судилося недовго. У добу Української революції Остап Вишня завідував медико-санітарною управою міністерства шля­хів Української Народної Республіки. У 1919 році дебютував у газе­ті «Народна воля», де за підписом Павла Грунського з’явився фейлетон про українські міністерства: шляхів — без шляхів, фі­нансів — без фінансів, військове — без війська. Восени 1920 року Остапа Вишню заарештували і ув’язнили в підвалах більшовиць­ких катівень, звідки у квітні 1921 році його визволив В. Еллан-Блакитний — головний редактор газети «Вісті ВУЦВК». Згодом Остап Вишня перейшов у газету «Селянська правда», зі сторінок якої розпочалася знаменита хода численних «Вишневих усмішок».
Актуальні проблеми життя українського селянства, його біди і кривди, мудрість, самоіронію та гумор, перекоси українізації — все це Остап Вишня висвітлював у своїх збірках «Діли небесні», «Кому веселе, а кому й сумне», «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)», «Лицем до села» і багатьох інших. Показовими для «Вишневих усмі­шок» є не просто висміювання негативних явищ і людських вад, а й поетичність в осягненні світу людини і природи, любов автора до своїх героїв. Цикл українознавчих усмішок «Українізуємось» (у 1926—1929 роках збірка витримала шість перевидань) сповнений щи­рої віри у відродження національної гідності народу.
Остап Вишня виступив новатором у жанрі гумористичного порт­рета. Він створив іронічні «мистецькі силуети» О. Довженка, В. Ва­силька, Леся Курбаса, Г. Юри, М. Заньковецької. Пробуючи себе в драматургії, письменник переробляє класичні твори, серед яких особливо популярною була його музична п’єса-гротеск «Вій» за М. Гоголем та М. Кропивницьким, доповнена інтермедіями і ціли­ми картинами з реалій 1920-х роках.
У 1933 році Вишню заарештували вдруге за сфабрикованою спра­вою і винесли судовий вирок — розстріл, який невдовзі замінили де­сятирічним ув’язненням. Звільнили письменника у 1943 році, а вже за кілька місяців з’явилася його знаменита «Зенітка», яка зажила нечуваної популярності. Її читали по радіо, вона з успіхом обійшла всі фронти. Даниною митця системі, яка «дозволила» йому знову смія­тися, стали збірки «Самостійна дірка», «Мудрість колгоспна», а його «Мисливські усмішки» вражають поетичною свіжістю і непідроб­ною щирістю.
Трагічна життєва доля Остапа Вишні і його неповторна твор­чість символізують незнищенність веселого і мудрого світу україн­ської душі. Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі.