"М.Вербицькому - 210"
Вербицький Михайло Михайлович — одна з найяскравіших і найпривабливіших постатей в історії вітчизняної музики, талановитий представник національної композиторської школи, основоположник української професійної музичної культури в Галичині. Автор «народного» хору «Ще не вмерла Україна» на вірші П. Чубинського, який ще за життя композитора отримав високе визнання, а нині є національним гімном України
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 році у с. Явірник Руський поблизу старовинного українського міста Перемишля (тепер м. Пшемисль у Польщі) у родині греко-католицького священика. У 10 років залишився сиротою і жив під опікою свого родича, відомого українського культурно-релігійного діяча Івана Сні- гурського. З дитинства співав у хорі Перемишльського дяковчительського інституту. Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив екстерном у 1850 році. Музичну освіту здобув у Перемишлі у чеських музикантів А. Нанке (з теорії музики та композиції) і Ф. Лоренца.
Життя і творчість М. Вербицького позначені дивовижними контрастами. Ізольоване від мистецького світу, скромне, навіть убоге існування сільського священика несподівано поєдналися з великою напругою та високою результативністю творчого процесу, відсутність гучних патріотичних декларацій — із глибинним відчуттям приналежності до українського народу, прагненням самовідданою працею утверджувати його самобутність і велич. Талант, фахова майстерність, високий мистецький рівень і жанровий діапазон творів дають право віднести Вербицького до видатних українських композиторів.
Він один з перших мав виразне національно-українське спрямування і культивував у своїх творах українську мову, поєднував засади раннього західноєвропейського романтизму й української хорової музики XVIII століття, за взірець якої правила творчість Д. Бортнянського. М. Вербицький був активним співучасником театрального руху в Галичині періоду діяльності аматорської трупи з Перемишля та народного театру «Руська бесіда». Йому належить понад 20 музично-сценічних творів, серед яких оперета «Підгоряни» (лібрето І. Гушалевича), що стала етапною в розвитку не лише музики, а й театру в Західній Україні. З театром пов’язане створення оркестрових симфоній-увертюр М. Вербицького. Специфіка його національно забарвлених інструментальних творів, що вважаються першими зразками української симфонічної музики, полягає в наповненні класично чітких схем побудови тематизму народнопісенними, зокрема коломийковими, мотивами. М. Вербицький є автором 12 оркестрових рапсодій на українські теми, хорових композицій на вірші відомих українських поетів, а також більш як ЗО літургійних хорових творів.
Основоположник професійної музичної культури в Галичині Михайло Вербицький, за словами класика української музики Станіслава Людкевича, «був не тільки музикантом, а також символом нашого національного відродження».
Помер Вербицький Михайло Михайлович 7 грудня 1870 році у Польщі.
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 році у с. Явірник Руський поблизу старовинного українського міста Перемишля (тепер м. Пшемисль у Польщі) у родині греко-католицького священика. У 10 років залишився сиротою і жив під опікою свого родича, відомого українського культурно-релігійного діяча Івана Сні- гурського. З дитинства співав у хорі Перемишльського дяковчительського інституту. Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив екстерном у 1850 році. Музичну освіту здобув у Перемишлі у чеських музикантів А. Нанке (з теорії музики та композиції) і Ф. Лоренца.
Життя і творчість М. Вербицького позначені дивовижними контрастами. Ізольоване від мистецького світу, скромне, навіть убоге існування сільського священика несподівано поєдналися з великою напругою та високою результативністю творчого процесу, відсутність гучних патріотичних декларацій — із глибинним відчуттям приналежності до українського народу, прагненням самовідданою працею утверджувати його самобутність і велич. Талант, фахова майстерність, високий мистецький рівень і жанровий діапазон творів дають право віднести Вербицького до видатних українських композиторів.
Він один з перших мав виразне національно-українське спрямування і культивував у своїх творах українську мову, поєднував засади раннього західноєвропейського романтизму й української хорової музики XVIII століття, за взірець якої правила творчість Д. Бортнянського. М. Вербицький був активним співучасником театрального руху в Галичині періоду діяльності аматорської трупи з Перемишля та народного театру «Руська бесіда». Йому належить понад 20 музично-сценічних творів, серед яких оперета «Підгоряни» (лібрето І. Гушалевича), що стала етапною в розвитку не лише музики, а й театру в Західній Україні. З театром пов’язане створення оркестрових симфоній-увертюр М. Вербицького. Специфіка його національно забарвлених інструментальних творів, що вважаються першими зразками української симфонічної музики, полягає в наповненні класично чітких схем побудови тематизму народнопісенними, зокрема коломийковими, мотивами. М. Вербицький є автором 12 оркестрових рапсодій на українські теми, хорових композицій на вірші відомих українських поетів, а також більш як ЗО літургійних хорових творів.
Основоположник професійної музичної культури в Галичині Михайло Вербицький, за словами класика української музики Станіслава Людкевича, «був не тільки музикантом, а також символом нашого національного відродження».
Помер Вербицький Михайло Михайлович 7 грудня 1870 році у Польщі.
Коментарі
Дописати коментар